ПОШТОВИ́К, а, чол., розм.
1. Поштовий службовець. Поштовик з ґудзиками, на яких ще красувалися кігті царського орла, скоса глянув на Сльозу (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 207); П'ятнадцять мільярдів листів, листівок, бандеролей обробляють поштовики нашої країни зарік (Наука і життя, 9, 1966, 55).
2. рідко. Те саме, що поштар 1. Увіходить поштовик — поклав на столі газети (Андрій Головко, I, 1957, 327); Поштовик скоса поглянув на невідоме село, стримуючи гарячих коней (Василь Кучер, Вогник, 1952, 85).