ПОШТУ́РКАЧ, а, чол., діал. Попихач. Сторожі були посміховищем і поштуркачами всієї громади (Іван Франко, I, 1955, 213); Походив, походив хлопець жебраним та й напросився до іншого ґазди за поштуркача (Петро Козланюк, Ю. Крук, 1950, 97).
ПОШТУ́РКАЧ, а, чол., діал. Попихач. Сторожі були посміховищем і поштуркачами всієї громади (Іван Франко, I, 1955, 213); Походив, походив хлопець жебраним та й напросився до іншого ґазди за поштуркача (Петро Козланюк, Ю. Крук, 1950, 97).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 490.