ПО́ШТУВАТИ, ую, уєш, недок., перех., розм., заст.
1. Шанобливо пригощати, частувати. Галочка.. зараз
кинулася поштувати його то сим, то тим (Квітка-Основ'яненко, II,
1956, 335); — Учора зазвали мене до коша, буцім і добрі:
«Ось там се да те треба нам перековати [перекувати],
а в нас такого дотепного коваля й зроду не було», — та й
давай мене поштувати (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 165);
// перен. Сподіваючись справити приємність кому-небудь,
знайомити з чимсь. О. Артемій.. поштував гостя
читанням якихось уривків та звісток, та розмовою
про політику (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 116).
2. перен. Бити, катувати. — Досить мені, що старший десь воює, а батька старого тут нагаями поштують!.. (Іван Цюпа, Три явори, 1958, 27).