Словник української мови

ПОШИРШАТИ, аю, аєш. Док. до ширшати. Озеро змаліло, берегова габа поширшала (Леся Українка, III, 1952, 224); Ілько вилюднів, поширшав у плечах (Петро Панч, I, 1956, 424); Камердинер засвітив свічки, і кабінет поширшав, зробився просторим та затишним (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 210);
//  безос. Береги все. неприступні, ріка вузька. От трохи поширшало (Гнат Хоткевич, II, 1966, 393).
♦ Наче світ поширшав кому — стало легше, веселіше на душі у когось.
//  така вбога і безталанна дівчина, покидька, чужий попихач; а він — боже! яким поглядом мене охрестив! мов королівну. Мені наче світ поширшав (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 381).