ПОСІПА́КА, и, чол. і жін., зневажл. Прислужник, готовий допомагати в будь-яких діях, перев. ганебних; поплічник. — І ходив як звір той лісовий, та не смів і словом перечити хазяїнові, бо він нахвалявся наслати на мене посіпак... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 345); Хитрує панський посіпака, приневолили, мовляв, його з людьми розправляться (Костянтин Гордієнко, Чужу ниву.., 1947, 236); Петро проклинав себе за необережність — дідок виявився фашистським посіпакою (Павло Автомонов, Коли розлучаються двоє, 1959, 430); … <оригінальну цитату вилучено як кричущий приклад антиукраїнської пропаганди> (Комуніст України, 6, 1968, 86).