Словник української мови

ПОСІ́ПАТИ, аю, аєш, док., перех., і без додатка. Сіпати якийсь час, сіпнути декілька разів. Знову входить Міла .. Посіпавши замкнуті двері № 41, підходить до Гіти (Іван Кочерга, II, 1956, 339); Загнав [Йонька] у хлівець [конячку], обмацав копита, зазирнув у зуби, провів долонею по ребрах, посіпав сюди-туди і зостався задоволений (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 395);
//  перен. Завдати турбот, клопоту і т. ін. Між люди! у справжнє життя! Хай воно тебе посіпає, хай зачіпає, — отоді може і вийде що, як не звихнеться сила, як не запліснявіє серце!.. (Панас Мирний, V, 1955, 346).