ПОСКОРО́МИТИ, млю, миш; мн. поскоромлять; док., перех., заст. Те саме, що оскоромити. — Є в мене кілька яєчок. І зварила б йому, та боюся казан поскоромити. А іншого посуду немає (Євген Кравченко, Сердечна розмова, 1957, 75).
ПОСКОРО́МИТИ, млю, миш; мн. поскоромлять; док., перех., заст. Те саме, що оскоромити. — Є в мене кілька яєчок. І зварила б йому, та боюся казан поскоромити. А іншого посуду немає (Євген Кравченко, Сердечна розмова, 1957, 75).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 334.