Словник української мови

ПОСЛІПНУТИ і ПОСЛІПТИ, пнемо, ішетє, док. Осліпнути, втратити зір (про всіх або багатьох, також про очі). Люде наче посліпли: ніхто не подав старенькому (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 354); [Іван (втира очі):] Ач, розплакалися! Ще посліпнуть, диявольські очі! (Марко Кропивницький, I, 1958, 107); Кілька мереживниць протягом п'ятнадцяти років працювали над мереживною хусткою цариці Маргарити Савойської, доки не посліпли (Наука і життя, 3, 1967, 52);
//  На короткий час утратити здатність бачити (від яскравого світла, сяйва, блиску і т. ін.). Раптом стали [послушниці]. Посліпли. Море світла залляло їм очі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 113); Дасть ось [Гладун] добру пробіжку, впаряться [студенти], посліпнуть від поту (Олесь Гончар, Людина.., 1960, 68).