ПОСЛУХ 1, у, чол.
1. Слухняне виконання чиїх-небудь
наказів, розпоряджень, побажань, підкорення чиїйсь
волі; покора. Батько-мати тепер уже не цуралися
дочки, як спершу: вони її прихиляли до послуху то сим,
то тим (Панас Мирний, II, 1954, 133); Полюбили оба
[побратими] одну, бідну, нужденну робітницю,.. навиклу
до мовчазного послуху, до покірливості безграничної
(Іван Франко, I, 1955, 307); На чому будувала.. свій авторитет
свята церква? На синівському послуху, на страху перед
караючою господньою десницею (Ірина Вільде, Сестри... 1958,
34); Там, по обніжках, сивим полинем [полином] І
медовою кашкою порослих, Блукали ми, бувало, день за
днем, Забувши і про їжу, і про послух, Свавохьні
[свавільнії діти... (Максим Рильський, II, 1960, 274).
♦ Виходити (вийти) з послуху: а) переставати
слухатися когось, коритися чиїйсь волі; виходити з покори.
[Єпископ:] А ви шануйтесь та з послуху ніколи не
виходьте (Леся Українка, II, 1951, 489); Василь відчув біду,
відчув, що його покірна челядь вийшла з послуху (Валентин Речмедін,
Весняні грози, 1961, 124); б) переставати нормально
працювати, виходити з ладу (про машину, апарат і т. ін.).
Домна вийшла з послуху. Хтось порушив її нормальний
хід, хтось допустив помилку (Павло Загребельний, Спека, 1961, 131);
Відмовляти (відмовити) в послуху кому — переставати
рухатися, підкорятися волі людини внаслідок перевтоми,
від страху тощо (про частини тіла). Коліна відмовили
мені в послуху, і я сіла на якусь скриню (Ірина Вільде, Ті з
Ковальської, 1947, 70); Послух перед законами —
неухильне додержання законів.
2. церк. Певні обов'язки, покладені на кожного
ченця або на монастирського прислужника, що готується
стати ченцем, а також період виконання цих
обов'язків. Вибувши літа монастирського послуху, Вишенський
осів у самітнім скиті десь серед лісу (Іван Франко, XVI, 1955,
421);
// Узята на себе ким-небудь обітниця спокутувати
гріхи. [Лицар:] Дитину рідну ховають батько-мати
і за теє бажають послуху — неволі, значить;
спізнаються по волі молодята і вже присяги прагнуть —
знов неволі... (Леся Українка, II, 1951, 198).