ПОСМІХ, у, чол.
1. Насмішка, глузливий жарт,
висміювання кого-, чого-небудь. Дворові жінки почали
сміятися, а Парасці що за діло? Плювати їй на їх посміхи!
(Панас Мирний, IV, 1955, 34); Коли вона йшла вулицею, всі
оглядались на неї. Кожний дивився на неї особливо:
хто з посміхом, хто з подивом, хто з жалем (Леся Українка,
III, 1952, 581); Синявін вважав, що то глузують з нього,
і дбайливо оглянув себе, кімнату. Не знайшовши
причини для посміху, закам'янів увагою (Іван Ле, Міжгір'я, 1953,
58);
// Глум, наруга. Він не міг ні забути, ні
подарувати над собою посміху (Марко Вовчок, Вибр., 1937, 114);
Христя все стояла коло вікна і дивилася на громаду. Вона
чула образу і гіркий посміх над молодою молодицею
(Панас Мирний, III, 1954, 310).
♦ Виставляти на посміх див. виставляти; Віддавати
(давати, дати, віддати) на посміх — те саме, що
Віддавати (віддати) на поталу (глум) (див. віддавати). Нема
божої правди на світі!.. Та, мабуть, і бога нема, бо
якби був, то не дав би одних на посміх.. другим... (Агатангел Кримський,
Вибр., 1965, 412); На посміх [людям] — на сміх, на
глум. [Микита:] Марусе, слухай сюди!.. [Маруся:]
Шкода вже мене обдурювати! Дурив, дурив, мало
не два роки, та й кинув на посміх людям!.. (Марко Кропивницький,
I, 1958, 98).
2. Той, з кого сміються, глузують; посміховище, посміховисько. Всі засміялись, а панія Висока промовила: — Смійтесь, смійтесь! з посміху люди бувають (Нечуй-Левицький, I, 1956, 460); Цілу ніч прождав я... Сором і безслав'я! Хлопця одурила, Посміхом зробила! (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 394).
3. Те саме, що посмішка. [Горнов:] Йдемо на боротьбу і працю не з підорваними [підірваними] силами, а з веселим посміхом на устах, з серцями, повними святої віри і надії! (Марко Кропивницький, I, 1958, 397); Жонглював він легко, невимушено, з веселим посміхом, і ніхто, мабуть, у ту хвилину не подумав у цирку, що цієї легкості досягнуто роками впертої напруженої роботи (Олесь Донченко, VI, 1957, 432); Одверте обличчя його світилося посміхом (Михайло Стельмах, I, 1962, 405); * Образно. Ще здалека долинув гомін дітвори. Школа зустріла нас веселим посміхом одчинених вікон (Семен Журахович, Вечір.., 1958, 284).