ПОСМІХАТИСЯ, аюся, аєшся, недок., ПОСМІХНУТИСЯ, нуся, нешся, док.
1. Посмішкою виражати свої
почуття або ставлення до кого-, чого-небудь (перев.
з відтінком іронії, глузування, кепкування тощо). Пан
сидів мовчки — і люди нічого. Ходили в поле, жали свій
хліб і посміхались злорадо, коли панський економ з нічим
повертався з сусідніх сіл (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 62); Варвара
Павлівна слухала свого співбесідника і скептично
посміхалася (Вадим Собко, Справа.., 1959, 14); [Килина (злісно
посміхнувшись):] Ти не знаєш, то, може, я що знаю
(Леся Українка, III, 1952, 260); — Ну, вже й заводи! —
посміхнувся Груздьов. — Заводи з дерев'яними насосами! —
..Насоси часів Івана Грозного... (Олесь Донченко, II, 1956, 12);
// Насміхатися, кепкувати. Дома не мають нічого проти
моєї прогулянки з нашим постояльцем. Трохи
посміхаються, що йому забаглося якраз мого товариства
(Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 306); Сам посміхається [Данило]
з себе: для чого він забігає наперед? Мабуть, це звичка
мужчин так бачити красу (Михайло Стельмах, II, 1962, 72).
2. Те саме, Що усміхатися 1. — Я роду козачого, —
усе тоді йому розказав. Він слухав, .. посміхався,
дивувався (Марко Вовчок, VI, 1956, 253); Лелеки мостили на колесі
гніздо. Партизани спостерігали їхню роботу і радісно
посміхались (Юрій Збанацький, Крил. гонець, 1953, 40); Вона
дивилася на нього секунду-дві, і губи її, висохлі на вітрі,
потріскалися, тому їй було боляче посміхатися, але
вона усміхалась (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 473); Коли вперше
дитя посміхнулося, це стало подією, сенсацією на весь
полігон (Олесь Гончар, Хронка, 1963, 300); * Образно. Раптом
сонце вдарило поверх хмари в гребінь гори, де миттю
засяяла мокра трава, заблищали вікна будинків,
посміхнулося голубе вимите небо (Юрій Яновський, II, 1954, 90);
// кому, до кого. Посмішкою виявляти свою приязнь
або співчуття до кого-небудь. Гнат ще з порога
посміхнувся Левкові, залюбувався його повільною постаттю
(Михайло Стельмах, I, 1962, 531);
// перев. док., кому, у сполуч.
із сл. доля, щастя і т. ін., перен. Пощастити.
А оце був поїхав [тато] на заробітки в Одесу, і там йому
посміхнулася доля (Михайло Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 19);
// Складатися в усмішку, прибирати виразу усмішки
(про губи, обличчя тощо). Суворий стояв посеред
кімнати. Його висхле довге обличчя, що довшало від
чотирикутної борідки, посміхалося (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 251).