ПОСМІХО́ВИСЬКО, а, сер. Те саме, що посміховище.
[Самарійський пророк:] Не пізнає оселі
батька п'яний син бездумний, за те блукає він у тьмі
надвірній, за посміховисько стає ворожим дітям (Леся Українка,
II, 1951, 133); Навіть ставши загальним
посміховиськом, пан обозний не втрачав ані пихи, ані бундючності
(Олександр Ільченко, Козадьк. роду.., 1958, 215); Не для того вона..
одружувалася з старішим за себе, щоб ходити по селу,
як жебрачка, та бути посміховиськом (Степан Чорнобривець, Пісні..,
1958, 42); — Не я тобі казав, що ці вікна боком будуть
нам вилазити? Дожився до посміховиська, доживешся
отак і до червоного півня! Багатіти теж треба з
толком (Михайло Стельмах, I, 1962, 107).
На посміховисько [людям (людське, загальне)] —
те саме, що На посміх [людям] (див. посміх). Мусій..
зв'язався з тією клятою бабою, наче присох біля її
розгородженого двору, та коли б ще біля плотницького
діла, а то казна-що — ходить у фартусі людям на
посміховисько... (Леонід Первомайський, Материн.. хліб, 1960, 140); —
Вакула зав'язав залицяльників у мішку і кинув серед вулиці
на глум і посміховисько (Іван Цюпа, Краяни, 1971, 300).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 347.