ПОСМІШКА, и, жін.
1. Особливий вираз обличчя (губ,
очей), що відбиває глузування, кепкування, іронічне
ставлення до кого-, чого-небудь і т. ін. В очах його
промайнула іронічна посмішка (Володимир Владко, Аргон. Всесв., 1947,
9); Літній крем'язень теше собі весло, скептична
посмішка гуляє у нього під вусами (Олесь Гончар, III, 1959,
349); Солуха, знічуючись від гадючої посмішки отця
Миколая, налив йому келех (Михайло Стельмах, I, 1962, 335);
// Насмішка. Йван похвалявся її побити за посмішку,
вона ж йому сказала, що не винувата ні в чім (Грицько Григоренко,
Вибр., 1959, 105); Він ніяких посмішок не стерпить.
2. Те саме, що усмішка 1. Весела посмішка ніколи не збігала з гарненького, задерикуватого обличчя дівчини (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1948, 52); Віктор не міг приховати радості і весь зацвів у посмішці (Олександр Копиленко, Десятикласники, 1938, 136); * Образно. Маковей ледве впізнав в засушеній цій квітці перший паросток словацької весни, синю посмішку далекої Грінави (Олесь Гончар, III, 1959, 444).