Словник української мови

ПОСО́ШНИЙ, а, е, іст. Який нараховували на кожну соху (одиницю оподаткування) (про податок, повинність тощо);
//  у знач. ім. посошне, ного, сер. У російській державі XVI — XVII ст. — феодальний поземельний податок, при якому одиницею оподаткування була соха.
 Посошні люди — у Російській державі XVI — XVII ст. — феодально залежні селяни, яких царський уряд мобілізував по одному чоловіку від сохи для виконання різних державних робіт або для участі у військових походах.