Словник української мови

ПОСТАНО́ВОЧНИЙ, а, е, театр. Стос. до постановки (у 2 знач.). У режисерській практиці Саксаганського виникла потреба писати постановочний план вистави (Тобілевич, Життя Саксаганського, 1957, 81); В звуковому кіномистецтві соціалістичного реалізму режисер виражає свій постановочний задум, реалізуючи сценарій насамперед через акторську творчість (Українське радянське кіномистецтво, III, 1959, 30); Свідченням високої постановочної культури, творчої сміливості є вистава за п'єсою сучасного американського драматурга Теннессі Уільямса «Трамвай «Бажання», показана киянам Московським театром ім. В. Маяковського (Вечірній Київ, 19.VI 1971, 2); Постановочне, рішення;
//  розм. Придатний для ефектного сценічного оформлення, ефектний у здійсненні на сцені (про п'єсу, спектакль і т. ін.). У Старицького головне місце посідали п'єси постановочні, опери й оперети (Тобілевич, Життя Саксаганського, 1957, 38).