ПОСТАНО́ВОЧНИЙ, а, е, театр. Стос. до
постановки (у 2 знач.). У режисерській практиці
Саксаганського виникла потреба писати постановочний план
вистави (Тобілевич, Життя Саксаганського, 1957, 81); В звуковому
кіномистецтві соціалістичного реалізму режисер
виражає свій постановочний задум, реалізуючи сценарій
насамперед через акторську творчість (Українське радянське кіномистецтво,
III, 1959, 30); Свідченням високої постановочної
культури, творчої сміливості є вистава за п'єсою сучасного
американського драматурга Теннессі Уільямса «Трамвай
«Бажання», показана киянам Московським театром
ім. В. Маяковського (Вечірній Київ, 19.VI 1971, 2);
Постановочне, рішення;
// розм. Придатний для ефектного
сценічного оформлення, ефектний у здійсненні на
сцені (про п'єсу, спектакль і т. ін.). У Старицького
головне місце посідали п'єси постановочні, опери й
оперети (Тобілевич, Життя Саксаганського, 1957, 38).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 369.