ПОСТАРІТИ, арію, арієш, док.
1. Док. до старіти. Перемінився Порох з того часу, як його бачив Чіпка; постарів, захирів, опав (Панас Мирний, I, 1949, 386); На десять років постарів він за ці два місяці (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 29); — А що сталось? — не може втримати своєї цікавості Михей. — Постарієте, як усе будете знати, — похитує головою Степка (Микола Зарудний, На білому світі, 1967, 21); Та як же вона [хата] змінилася, постаріла, похилилась! (Панас Мирний, I, 1954, 89); * У порівняннях. Не можна було його впізнати — йшов він стомленою ходою, немов постарів за один день (Олесь Донченко, Дочка, 1950, 205).
2. перен., рідко. Відстати від сучасності; стати
невідповідним сучасним вимогам. — Так, по-твоєму,
я дурень? — Ні, не дурень ви, тату, а просто
постаріли, — сміливо відповів Василь, з посмішкою дивлячись
батькові в очі (Олександр Довженко, I, 1958, 73);
// Утратити
свіжість, гостроту вияву (перев. про почуття). Постаріє
й згине дівоча любов (Юрій Яновський, II, 1958, 147).