в означеннях
Тлумачення, значення слова «постать»:

ПОСТАТЬ 1, і, жін.

1. кого, чия. Зовнішній вигляд, обриси тіла людини. Було щось скрите, тривожне в її лиці, в її очах, у всій її постаті (Іван Франко, VI, 1951, 379); Був [князь] невеликого зросту, ціла його постать була дуже аристократична, рухи зграбні й поважні (Леся Українка, III, 1952, 501); Твоя розмова, постать і вигляд твій — Все разом свідчить: римлянин (Микола Зеров, Вибр., 1966, 338);
//  перев. з означ. Тіло, тулуб, стан кого-небудь. Він мусив з ними шукати гриби, насилу згинаючи свою ситу постать у білому підряснику (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 320); Вся постать у неї тремтіла, голова трусилася, сльози рясно-рясно посипались з закритих очей (Панас Мирний, IV, 1955, 298); Міцна й струнка, незважаючи на свою огряднувату постать, ішла вона поруч чоловіка, і сотник скоса милувався з її рівної, як стовбур, шиї і високих пружних персів (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 36);
//  Будова тіла; статура. Тілько ж і Петро був козак не дитина: мав батькову постать і силу, ворочав важкою шаблюкою, як блискавкою (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 106); [Микита:] Що ж він — на вроду кращий від мене, чи розумніший? Чи постаттю, чи хистом взяв? (Марко Кропивницький, I, 1958, 74); Дочка ще зберігала гінку дівочу постать, але плечі в неї закрутішали, груди набухли (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 509).

2. перев. у функції підмета. Якась людина, хтось (звичайно про незнайому людину або про того, кого важко впізнати, розгледіти здаля, в темряві і т. ін.). На переднім плані три постаті (жінка, дівчина і дівча-підліток) сумно сидять над погаслим багаттям (Леся Українка, II, 1951, 147); У задимленому сяйві ліхтаря ледве можна було побачити, як біля ковша вовтузились тьмяні постаті (Михайло Стельмах, I, 1962, 146); Погляд Наринського притягла до себе невисока постать, що прямувала заводським подвір'ям до лабораторій (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1948, 18);
//  У сполуч. із означ. дівоча, жіноча, чоловіча тощо або з ім. у род. в. виражає відповідну назву людини (людей) за статтю, родом діяльності і т. ін. На нічному зоряному небі виткнулась ставна парубоча постать і зникла по хвилі в густих бур'янах по той бік тину (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 336); В ліві двері обережно заглядає закутана жіноча постать (Іван Кочерга, II, 1956, 362); І нараз — людська постать! Людина? Тут? Де лише скелі і дикий звір? ..Ні. не може бути! (Гнат Хоткевич, II, 1966, 314); Порожньо на засніженому пероні. Лише поодинокі постаті залізничників з ліхтарями в руках, як тіні, мовчки снували по коліях (Андрій Головко, II, 1957, 439).

3. перен. Особа як носій певних соціальних та особистих рис, ознак тощо. Може, й цей невеличкий причинок до біографії Тараса Шевченка не буде зайвим і разом з іншими кине промінь світла на дорогу постать нашого великого Кобзаря (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 48); Постать видатного українського прозаїка І. С. Нечуя-Левицького в останні роки привертає дедалі більшу увагу дослідників (Радянське літературознавство, 6, 1971, 30);
//  Видатна особа, визначний представник кого-, чого-небудь.
//  шаную кожного народу Історичні постаті і дати (Любомир Дмитерко, Осінь.., 1959, 55); Після виходу «Плуга» Павло Тичина став однією з найпомітніших постатей української радянської поезії (Поезія і революція. 1956, 141).

4. Уявний образ кого-небудь. І хоч з тобою розстанусь, то в думці моїй зостається Наче жива твоя постать і кожнеє слово з речей (Леся Українка, I, 1951, 97); Перед очима в Панаса невідступно стояла кумедна постать гладкого пана в постолах, сама серед поля, невміла і безпорадна (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 45); Снилися Юрасеві Хмельницькому гетьманські клейноди. Та коли він уже взяв у руки булаву, перед очима виросла постать батька, і Юрась закричав, заметався на постелі (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1953, 96).
 У (в) постаті кого, чого — в образі кого-, чого-небудь. [Саня:] Взагалі мужчинам не варто вірити, а вам і надто. Вам он, навіть любов уявляється в постаті якоїсь балерини (Леся Українка, II, 1951, 33).

5. Персонаж літературного твору; художній образ. Ся постать [у повісті О. Кобилянської] узята цілком з життя і робить враження портрета (Леся Українка, V, 1956, 43); Частіше й частіше з'являлася в його [Т. Шевченка] творах і постать кріпака, кинутого в казарму паном, щоб без перешкод оволодіти його дружиною або нареченою (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 293); Традиційною постаттю для інтермедій і вертепу був образ солдата (Радянське літературознавство, 1, 1963, 112); Центральна постать твору;
//  Скульптурне зображення кого-небудь; статуя. Посеред площі величезна будова, ще не скінчена: ..велетенські постаті богів з невикінченими емблемами на головах (Леся Українка, II, 1951, 242); Нарешті полум'я освітило й куточки хижі, в одному з яких — за вогнищем — стало видно глиняний приступок, а на ньому дерев'яні постаті Перуна й Волоса (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 8); Стоять на Карловім мосту гігантські скульптурні постаті, суворі святі і воїни, дивляться на яскраво прикрашені набережні, на спокійні води синьої Влтави (Олесь Гончар, III, 1959, 457);  * У порівняннях. На човні, як велетенська чавунна постать, ще довго стояла Соломія, спершись на кіл та вдивляючись у чагарник, де разом з Остапом зникало її щастя (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 338);
//  Зображення людини на малюнку, картині. Висунув [Дорошенко] з-під стіни насеред кімнати мольберт з картиною олійними фарбами. Іще не зовсім закінчена. Деякі постаті на ній були накреслені ще самою вуглиною (Андрій Головко, II, 1957, 193).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 370.

Коментарі (0)

ПОСТАТЬ 2, і, жін. Смуга, ділянка ниви або поля, що її, працюючи, обробляв один жнець, полільник тощо. Микола став жати на своїй постаті поруч з Нимидорою (Нечуй-Левицький, II, 1956, 174); Спинився він косу погострити, глянув позад себе : самі снопи лежать на постаті, нема непов'язаного, а Гаїнка стоїть і втирає рукавом піт із чола... (Борис Грінченко, II, 1963, 455); Панський економ, молоденький загорілий панич, показав політникам постать на буряках (Нечуй-Левицький, II, 1956, 32);  * Образно. — Ти, певно, в управителі полізеш? — якось глухо запитав він. — Атож! Ширша постать — більше нажнеш (Панас Мирний, I, 1954, 341); Не мені у ріднім полі постать добирати, де поставила зла доля. — мишу в поті жати... (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 128).
Займати (зайняти) постать див. займати.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 371.

Коментарі (0)