Словник української мови

ПОСТРІЛ, у, чол. Виліт кулі або снаряда з каналу ствола вогнепальної зброї, спричинений вибухом порохового наряду. Панас приклав рушницю мало не до обличчя [Прокопа] і бахнув. А в одповідь на постріл лице плюнуло цівкою крові і обілляло Панасові руки і груди (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 104); Останні танки, зробивши кілька пострілів, повернули назад (Юрій Збанацький, Незабутнє, 1953, 22);  * Образно. Освітливши тепер Василівку, це глухе і відстале село, ми одним пострілом вбиваємо двох зайців: піднімаємо Василівку і створюємо ґрунт в інших селах для майбутньої електрифікації (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 363);
//  Звук від вибуху порохового заряду в каналі ствола вогнепальної зброї. Докія, почувши постріли, зупинилась біля перелазу (Михайло Стельмах, II, 1962, 170);  * У порівняннях. Двері грюкнули, як гарматний постріл (Вадим Собко, Звичайне життя, 1957, 49); На Горобцевій кладці жінки, виставивши напоказ голі литки, дружно гупали праниками, і те гупання гарматними пострілами віддавалося за Ташанню (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 95).
♦ На гарматний постріл див. гарматний.