ПОСТРІЛ, у, чол. Виліт кулі або снаряда з каналу
ствола вогнепальної зброї, спричинений вибухом
порохового наряду. Панас приклав рушницю мало не до
обличчя [Прокопа] і бахнув. А в одповідь на постріл лице
плюнуло цівкою крові і обілляло Панасові руки і груди
(Михайло Коцюбинський, II, 1955, 104); Останні танки, зробивши
кілька пострілів, повернули назад (Юрій Збанацький, Незабутнє, 1953,
22); * Образно. Освітливши тепер Василівку, це глухе і
відстале село, ми одним пострілом вбиваємо двох зайців:
піднімаємо Василівку і створюємо ґрунт в інших селах
для майбутньої електрифікації (Гордій Коцюба, Нові береги,
1959, 363);
// Звук від вибуху порохового заряду в
каналі ствола вогнепальної зброї. Докія, почувши
постріли, зупинилась біля перелазу (Михайло Стельмах, II, 1962,
170); * У порівняннях. Двері грюкнули, як гарматний постріл
(Вадим Собко, Звичайне життя, 1957, 49); На Горобцевій кладці
жінки, виставивши напоказ голі литки, дружно гупали
праниками, і те гупання гарматними пострілами
віддавалося за Ташанню (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 95).
♦ На гарматний постріл див. гарматний.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 381.