ПОСУДИТИ, суджу, судиш, док.
1. перех. і без додатка. Осудити кого-небудь за щось. Посудим людей раз, а люде десять раз (Номис, 1864, № 7016); Що не йде мимо їх двору господиня.., то стане, погляне та й головою похитає, а йдуть дві — удвох подивляться та посудять... (Марко Вовчок, I, 1955, 169).
2. перех. Судити, обмовляти кого-небудь якийсь час. — Ну, — каже мені дяк, — тепер ви мене похвалили, а я вас, — сядьмо ж, сусід своїх посудьмо-погудьмо абощо (Марко Вовчок, VI, 1956, 218).
3. неперех., рідко. Скласти певну думку про щось.
Не мені судити, чи варт вони [пісні] тих думок, що
голоблю я про їх, про те читачі краще посудять
(Панас Мирний, V, 1955, 376);
// Поговорити, побалакати якийсь
час. — Разом довідаємося, що діється в світі, посудимо
й спочинемо (Панас Мирний, III, 1954, 244).
Посуди сам; Посудіть самі — уживається, коли
хочуть підкреслити правомірність, обґрунтованість своїх
слів або дій; поміркуй сам, поміркуйте самі. Витягаю
йому карбованця, даю. Не бере. «Та беріть, — кажу, —
отче святий. Ну посудіть же самі — де ж нам узяти
двадцять аж два карбованці?» (Гнат Хоткевич, I, 1966, 92);
[Жінка:] Пробачте, але так же не можна,
громадяни! Цілий день галас, гуркіт, крик! Знову розбудили
дитину. [Скрипаль (ввічливо):] Дійсно. Не
можна ж працювати. Посудіть самі (Іван Кочерга, II, 1956, 531).