Словник української мови

ПОСУМНІ́ШАТИ, аю, аєш. Док. до сумнішати. Тітка сміялася, прикривши вуста долонею. А потім враз, наче тінь лягла на її обличчя, посумнішала (Михайло Томчаній, Готель.., 1960, 249);
//  Набрати сумнішого виразу (про очі, обличчя і т. ін.). Очі посумнішали;
//  перев. безос. Стати похмурим, непривітним (про зовнішнє середовище, природні умови тощо). [Ялина:] Янгольська душа була!.. Віриш, сестричко, що без свекра якось і в господі ніби посумнішало... (Марко Кропивницький, IV, 1959, 356); Хата Андрія. Наче посумнішала й потемнішала від попередньої розмови (Юрій Яновський, IV, 1959, 12).