Словник української мови

ПОСУМНІТИ, ію, ієш. Док. до сумніти. О. Нестор похнюпився і посумнів, слухаючи тої мови (Іван Франко, VII, 1951, 49); Коли професор від'їхав і Аглая-Феліцітас переконалася, що його вже більше не побачить, вона посумніла (Ольга Кобилянська, III, 1956, 367); Посумнів [Івані, зневірився, ходив самотній і дуже нещасливий (Антін Крушельницький, Буденний хліб.., 1960, 153);  * Образно. Задумана береза над яром посумніла, і, мов золоті сльози, без вітру ронить додолу свої пожовклі листочки: кап, кап, кап! (Іван Франко, VI, 1951, 148);
//  Набрати сумного виразу (про очі, обличчя і т. ін.). Лице Кжена посумніло (Іван Франко, I, 1955, 344);
//  перев. безос. Стати похмурим, непривітним (про зовнішнє середовище, природні умови тощо). Надійшла осінь. Надворі посумніло (Словник Грінченка).