ПОСУШИ́ТИ, сушу, сушиш, док., перех.
1. Док. до сушити. Чи я в полі не травиця була, Чи я в полі не зелена росла? Взяли ж мене покосили І на сіно посушили! (Народна лірика, 1956, 291).
2. Зробити сухим, висушити все або багато чого-небудь. Ой пішов дід по гриби, Баба по опеньки, Дід свої посушив, Бабини [бабині] сиренькі (Павло Чубинський, V, 1874, 1129); — Така нудьга мене бере, що, здається, якби я зозулею летіла, то ліси б посушила своєю нудьгою (Нечуй-Левицький, III, 1956, 325).
3. Сушити якийсь час.
♦ Посушити [собі] голову — те саме, що Сушити
[собі] голову (довго, сильно) (див. сушити). — А що вже
тій бідній матусі моїй було горя. Все ж з нами та й з
нами. Посушила собі голову — і нагодувати ж треба,
й доглянути (Юрій Збанацький, Мор. чайка, 1959, 154); Довженко
запевняв, що документалістам треба.. добре посушити
голову над тим, як зобразити людину в «її найкращих
і найдостойніших якостях» (Мистецтво, 6, 1965, 7).