в означеннях
Тлумачення, значення слова «посувати»:

ПОСУВАТИ, аю, аєш і рідко ПОСОВУВАТИ, ую, уєш, недок., ПОСУНУТИ, ну, неш, док.

1. перех. Переміщати, не відриваючи від поверхні. — Та їжте ж усі! Хіба я бороню, чи що? — надувшись, обзивалась невістка, посуваючи з серцем миску ближче до Горпини (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 122); [Калеб (посуває Годвінсону біблію ближче):] Одкрий святую книгу, нехай вона порадить, що робити (Леся Українка, III, 1952, 81); Секретар комсомольського осередку Силантьєв і підстаркуватий вахтовий.., обережно посуваючи вперед то одну, то другу ногу, почали спускатися (Олесь Донченко, II, 1956, 80); — Сідайте, отче дияконе! — просив о. Артемій гостя, посунувши крісло і показуючи на його рукою (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 126); Ставила [мати] тую картоплю до печі. Б рачку діставши, знизу чавун обхватила й посунула глибше (Павло Тичина, I, 1957, 256);
//  Надавати руху чому-небудь, рухаючи, переміщати когось, щось. Готово! Парус розпустили, Посунули по синій хвилі Помеж кугою в С(ир)-Д(ар'ю) Байдару та баркас чималий (Тарас Шевченко, II, 1963, 232); Мокрина сіла на човні, вхопила весло, одіпхнула ним полеглий очерет і посунула вперед свого човна (Нечуй-Левицький, II, 1956, 239); Я напружив усі сили, щоб вилізти спиною на край криги, але течія хутко посунула мене вбік і кам'яним тягарем потягла вниз (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 184);
//  Рухаючи, поміщати кудись, у щось; засувати. Шестірний призро глянув на Жука і, посунувши руки в кишені, заходив по хаті (Панас Мирний, I, 1954, 333);
//  перен. Поширювати, розширяти межі чогось у певному напрямку. — Моя [Мічуріна] стихія — північ. Холод. Плодоносний світ я посуваю на північ. А це — головне (Олександр Довженко, I, 1958, 407).

2. неперех., розм. Йти, пересуватися нешвидко, поволі; сунути. А ведмідь наче хазяїн посува, оглядає, де кращий вулій, солодший мед (Марко Вовчок, I, 1955, 383); Видно було, що між трьома панами замішався піп. Тихо вони посували уперед; жарти та регіт не сходили з язиків (Панас Мирний, I, 1954, 364); [Хвилимон:] Старшина одвернувся від нього і одійшов, а за старшиною і писар посунув... (Марко Кропивницький, IV, 1959, 258);
//  тільки док. Неквапливо, повагом піти, попрямувати куди-небудь. Балабуха, ледве соваючи ногами, посунув до хати (Нечуй-Левицький, III, 1956, 14); До господи Мартинчуків посунули люди. Власне, не побігли, не пішли, а посунули повагом, щоб і самого себе не осмішити передчасним поспіхом і Петра не образити нетерпеливою цікавістю (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 167); Судді і коронний гетьман теж посунули у двір подивитись, як четвертуватимуть живу людину (Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 179);
//  Навально рухатися, йти великою масою. Стару матір [Кармелеву] вели люди, молода жінка несла дочку плачучу, купа уся посувала, жалкуючи, судячи та радячи... (Марко Вовчок, I, 1955, 364); Ой, скажи ж, скажи мені, вітре, які то по снігах пробігають дзвони?.. Чи то плачуть по батькові діти?!. Чи ворожі посувають колони?!. Ой, скажи ж, скажи мені, вітре!.. (Володимир Сосюра, I, 1957, 266); Як тільки вдарили в дзвін, люде так і посунули до церкви цілим натовпом, неначе на великдень (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 368); В першій половині XIII століття посунули на неї [Русь] монгольські орди (Олександр Довженко, III, 1960, 76); Хоч пуск електростанції призначений на восьму, коли вже стемніє, люди десь після п'ятої години хмарою посунули на колгоспне подвір'я (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 532).

3. тільки док., неперех. Почати повільно їхати, плисти і т. ін.; рушити з місця. Нарешті над широкими водами розлігся бархатистий гудок, і пароплав посунув між дикими берегами, вкритими густим лісом (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 264); Обози, вирвавшись на шляхи, посунули до висоти і вже не звертали назад, а стали попід нею величезним гомінким табором (Олесь Гончар, III, 1959, 60);
//  Почати рухатися, набути стану руху. Річка тим часом робила своє. Спершу поволі, мовби знехотя, посунула крига, дедалі дужче, навальніше (Олесь Гончар, II, 1959, 201);
//  Почати насуватися, громадитися у великій кількості (про хмари, туман і т. ін.). Подихнув вітер, і з заходу низько посунули важкі хмари (Олександр Ільченко, Звич. хлопець, 1947, 99); Восени вгори посунули тумани в мрякою та дощами (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 116);
//  перен., рідко. Почати повільно минати (про дні, роки і т. ін.). Посунули дні, безперервно у мене гуло в вухах, як од хініну (Юрій Яновський, I, 1954, 58).

4. перев. у сполуч. із сл. вперед, перех., перен. Сприяти розвиткові чого-небудь. Селяни-хлібороби, чабани, батраки, ремісники й слуги, що про них широко розповідається в «Давиді Сасунському», — ось хто посував історію і перебудовував життя своєї країни по-новому (Павло Тичина, III, 1957, 92); Ібсен писав, розглядаючи одну конкретну п'єсу «Обитель Гундри». Вона «не посунула вперед нашу національну драматичну літературу ні на крок» (Вітчизна, 5, 1956, 159).
 Посувати (посунути) справу (працю і т. ін.) (вперед) — виконавши частину роботи або зробивши щось корисне для справи, поступово наближати її до завершення. Спитав [М. Гоголь] адресу Управління в справах друку, переписав поему начисто. За які гроші видаватиме, самому було неясно. Але треба посувати справу вперед (Олексій Полторацький, Повість.., 1960, 381).

5. тільки док., неперех. Не втримавшись де-небудь, почати зсуватися вниз по похилій площині. Розбиваючись у невеличкі шматочки, посунула вона [грудка глини] з гори, гудючи і підскакуючи (Панас Мирний, I, 1954, 251).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 387.

Коментарі (0)