ПОСВАРИ́ТИ, варю, вариш, док., перех.
1. кого, також з ким. Викликати, спричинити сварку між ким-небудь. [Гострохвостий:] Вам хтось набрехав, щоб нас посварити, щоб нас розвести (Нечуй-Левицький, II, 1956, 518); Захар же міг і розбити яке вгодно весілля, він міг посварити сусід [сусідів], хоч би як вони раніше не жили в злагоді (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 153); — Як не мене з тестем посварить [жінка], то тестя зі мною (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 140).
2. Різкими, образливими словами висловити осуд, незадоволення чиєюсь поведінкою; полаяти, насварити. — Не без того, щоб часом не посварив [чоловік], не раз було і попоб'є; а все ж я за ним лиха не зазнала (Леся Українка, III, 1952, 470); Як же Оксану не посварити, коли вона нічого не вміє по хазяйству (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 246).