Словник української мови

ПОСВІ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., розм. Неяскраво світити або світитися.  * Образно. Її голубі очі були сповнені радістю, і в той же час щось тривожне посвічувало в них (Панас Кочура, Родина.., 1962, 125);
//  чим. Виблискувати час від часу. Куди Яр-Тур не поскаче, Золотим шоломом посвічуючи, — Купою на купі Поганськії трупи (Панас Мирний, V, 1955, 266);
//  чим, рідко. Те саме, що присвічувати. Він же виходить у одні двері, а Кирило Тур входить у другі. Увійшов і зараз запер двері. Гляне, посвічуючи по глибці каганцем, аж у кутку сидить на голому ослоні Сомко (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 187).