ПОСВІ́ДЧЕННЯ, я, сер.
1. Дія за значенням посвідчити. Коли законом встановлено нотаріальне посвідчення договору, договір.. вважається укладеним від моменту його нотаріального посвідчення (Цивільний кодекс УРСР, 1950, 26).
2. Офіційний документ, який потверджує якийсь
факт або містить короткі відомості про кого-небудь;
посвідка. Баба мала за пазухою півхліба, головку
часнику і крихту солі, а в окремій шматині завинене
посвідчення від пароха і від начальника громади, що хлопчик
Петро Гарасимів.., вроджений і охрещений у тім селі,
пробував досі на вихованню у Олени Василихи (Іван Франко,
IV, 1950, 30); Закінчив Щербань матроські курси,
одержав посвідчення (Степан Олійник, З книги життя, 1968,
47).
Особове посвідчення; Посвідчення особи — те саме,
що Посвідка про особу (див. посвідка). Посвідчення
про відрядження; рідко Командировочне
посвідчення — документ, що дається особі, яка виїжджає
кудись для виконання якого-небудь службового
доручення. В канцелярії інституту.. двоє студентів
одержували командировочні посвідчення (Юрій Яновський, I,
1958, 592).
3. перен. Те, що є доказом правдивості чого-небудь, правильності якогось висновку, твердження і т. ін. Біографічні дані нічого не додають, а служать хіба документом, посвідченням правильності передачі автором ідеології свого класу (Василь Еллан, II, 1958, 88).