ПОСВІТЛІШАТИ, ає, док.
1. Док. до світлішати.
Небо посвітлішало. Почало благословлятися на світанок
(Володимир Гжицький, Вел. надії, 1963, 134); Сонце уже зійшло, але
його ще не було видно із-за темного лугу; небо освітилося
ясно й погожо, і луг теж посвітлішав і прихорошився
(Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 230);
// безос. Коли вогонь розгорівся
ще дужче, у хижі [Анта] посвітлішало (Семен Скляренко, Святослав,
1959, 7); В лісі немов посвітлішало (Платон Воронько, Партиз.
генерал, 1946, 8).
2. тільки безос. Почати розвидпятися, світати. Надворі враз посвітлішало, зазолотився сніг на хліві (Юрій Збанацький, Ліс. красуня, 1955, 26).
3. перен. Набрати веселішого, радіснішого,
привітнішого виразу (звичайно про обличчя, очі). Він,
кваплячись, пробіг очима по паперу, і обличчя його враз
посвітлішало, розгладилась над бровами зморшка (Іван Кочерга,
Зол. грамота, 1960, 97); Перед світанком у хворого
відбулася криза, йому стало легше. Посвітлішали очі
(Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 72);
// Стати щасливішим,
радіснішим. Посвітлішав Дмитро, в очах заграли блищики,
подобрішали вони (Михайло Стельмах, II, 1962, 332).
Посвітлішало на душі (на серці) в кого, кому — хтось
заспокоївся, став радісним, щасливим. Парубкові
посвітлішало, полегшало на душі і від свого рішення, і від своєї
несподіваної великодушності (Михайло Стельмах, I, 1962, 535);
Закрутилась, плин свій стишила Хмарина, як гора.
Та від неї посвітлішало На серці в трударя (Петро Дорошко, Тобі,
народе.., 1959, 31).
4. перен. Стати радіснішим, оптимістичнішим (про
настрій, думки тощо). Звернув [старий] у сад; пісок
хрумтів під каблуками, посвітлішали думки і
настрій (Євген Гуцало, Скупана.., 1965, 102).
В голові посвітлішало — думки стали виразнішими,
чіткішими. — Внизу під скелею був один Хома, а
піднявся на скелю, то це вже зовсім інший Хома! І бачить
далі, і чує далі... І в голові наче посвітлішало! (Олесь Гончар,
III, 1959, 103).