ПОСВЯТИТИ 1, свячу, святиш, док., перех., церк.
1. Док. до святити. Кайдашиха просила його посвятить
і Карпову хату: їй усе-таки шкода було сина (Нечуй-Левицький,
II, 1956, 365); — Я спровадив з Англії машину для
іригації, сьогодня [сьогодні] й посвятили (Іван Франко, II, 1950, 377).
♦ Посвятити лозиною, жарт. — побити когось
різками. [Мати:] Він сьогодні таки доспівається, поки
я посвячу його лозиною (Степан Васильченко, III, 1960, 288).
2. Освятити все або багато чого-небудь, у багатьох місцях. Де були колодязі, і на ставку, усюди воду посвятили... (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 123); Скінчилась служба, посвятили Паски, аж ось з двора біжить Нісланець до попа (Іван Франко, X, 1954, 281); — У тому Мотронинському монастирі зібралися до Максима запорожці, — посвятили ножі свої та й пішли Чорним шляхом — панів бити (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 14).