в означеннях
Тлумачення, значення слова «посвист»:

ПОСВИСТ, у, чол. Характерний свистячий звук, який видає людина або тварина; свист. До пізнього вечора гомоніла над ставом вербівська молодь. Як стемніло — десь чулися дівочі пісні і одчайдушні вигуки, посвисти парубків (Арсен Іщук, Вербівчани, 1961, 32); Зрідка тишу степову протне посвист ховраха (Олекса Десняк, Десну.., 1949, 344); Від солов'їного посвисту й тьохкання, від усього пташиного дзвону, здавалося, дзвеніли дзеркальні плеса... (Іван І. Волошин, Озеро.., 1959, 141);
//  Короткий, уривчастий свист, що служить умовним сигналом для виклику кого-небудь, початку певних дій і т. ін. — Юро, лізь першим. Пливти до правого берега. Збиратися на сигнал. Два посвисти. Давай! (Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 16);
//  Свист, яким кличуть деяких свійських тварин. Не могла здобутися [віла] на слово, тільки ледве здобулась на посвист, щоб коня прикликати до себе (Леся Українка, I, 1951, 393); Кирило Тур вийшов із хати і почав звати свистом свого коня з гаю. Кінь пасся на волі округ хати. Розумна була животина: зараз прибігла, зачувши хазяйський посвист (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 135);
//  Звук, утворюваний за допомогою свистка, дудки і т. ін. На станції вдарив дзвінок, розлігся посвист, коні вжахнулись (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 42);
//  Своєрідний свистячий звук, що виникає під час стрімкого руху якого-небудь предмета в повітрі, сильного пориву вітру і т. ін. Кобзар косив.. Ритмічний посвист коси, пісня про дванадцятьох косарів, яку співали дівчата, в'яжучи перевесла, всі відчуття цього дня нагадали йому юнацькі роки (Семен Журахович, Дорога.., 1948, 108); Кілька пострілів, один за одним, пролунали з містка. Кулі з посвистом впивалися в болото і в воду навколо (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 122); І враз Мамед насторожився. Серед вітрового посвисту він почув сторонній чужий звук (Олесь Донченко, II, 1956, 37).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 310.

Коментарі (0)