в означеннях
Тлумачення, значення слова «посилати»:

ПОСИЛАТИ, аю, аєш, недок., ПОСЛАТИ, пошлю, пошлеш, док., перех.

1. Відправляти що-небудь поштою, передавати через посильного; надсилати. Посилаю Вам рекомендованою бандероллю своє оповідання «Пе-коптьор» (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 159); Через місяць подає їй Максим низенький поклін, ..посилає грошей, просить, щоб приїхала (Панас Мирний, I, 1949, 236); Насипали [бійці] лантухи по саму зав'язку, нашвидкуруч надписували зверху, хто кому посилає, і потім, взявши за гузирі, кидали з розмаху в куркульські вози (Олесь Гончар, II, 1959, 56); Олексій дав оправити портрет у рамки за скло і послав при пагоді до матері (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 298);  * Образно. Черні вишки Баку кров землі посилають у труби (Володимир Сосюра, Щоб сади.., 1947, 58);
//  Передавати на певну відстань повідомлення, концерти і т. ін. якими-небудь засобами зв'язку (по радіо, телебаченню тощо). Кисню нема, став [пілот] непритомніти. З землі посилають йому команди — не відповідає, нічого не чув (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 21); Радіостанції посилають через свої щогли концерти, зв'язують найдальші куточки нашої Вітчизни (Радянська Україна, 1.I 1951, 2).

2. Давати доручення, наказувати чи радити комусь піти або поїхати куди-небудь, до когось з певною метою. Знай жінка посила його по усій слободі: біжи туди, достань того, принеси те (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 471); Тепер він вже мав обов'язки — його посилали пасти корови (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 307); [Милевський:] Він .. дуже слабий..; лікарі в Крам посилають (Леся Українка, II, 1951, 74); Правду кажуть: де чорт сам нічого не вдів, туди бабу пошле (Нечуй-Левицький, III, 1956, 252); Павло просив послати його на фронт, у бригаду Горпищенка (Василь Кучер, Голод, 1961, 430);
//  по кого — що, рідше за ким — чим. Просити покликати кого-небудь чи принести або привезти щось. — Чому сам не прийшов? Ще посилати по тебе... (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 102); Леся не вийшла вечеряти. Розгорілась і рознемоглась сердешна дівчина, що притьмом мусила Череваниха посилати у хутір до чернечого пасічника по шептуху (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 95); — Тепер я скажу, — виступив і собі Марко. — Дениса за сметаною не посилати. Того разу, як були на Хрипках, він, доки виліз із погреба, півмакітри випив (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 44); Пошли дурня по раки, а він жаб наловить (Павло Чубинський, I, 1872, 279); Балашиха послала найстаршого хлопця в шинок по горілку (Нечуй-Левицький, II, 1956, 319);
//  Давати призначення куди-небудь на роботу. Помітивши до себе увагу, старий скупо посміхнувся: — То й гроша не мав за душею, а тепер — двадцятьп'ятьтисячником [двадцятип'ятитисячником] став. Чув про таких? В колгосп посилають! (Петро Панч, Синів.., 1959, 6);
//  Відряджати куди-небудь з певним завданням. На смерть посилати (послати) кого: я) давати кому-небудь дуже небезпечне завдання, виконання якого пов'язане із загрозою для життя. — І треба ж на смерть посилать чоловіка за таку нісенітницю, — думав Улас, вертаючись додому (Нечуй-Левицький, III, 1956, 300); — Скільки він [геперал] того люду на смерть посилав! — Тут Антоніна мало не заплакала (Олександр Довженко, I, 1958, 368); б) давати наказ про страту кого-небудь;
 Посилати (послати) до школи (в науку і т. ін.) — віддавати вчитися (до школи, до майстра тощо). Коли Іванові минуло 6 років, батько посилає хлопця до школи, в сусіднє близьке село (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 27); Село Новобугівка ніколи не мало пристойної школи, та й хлібороби не дуже охоче посилали своїх дітей в науку: «На попа не вивчиться, а п'яниць-писарчуків самі не хочемо» (Михайло Стельмах, II, 1962, 97); Зростав Михась. Прийшла година.. І по науку до шевця послали батько й мати сина (Володимир Сосюра, II, 1958, 434).
Посилати (послати) до бісового батька (до чорта, під три чорти і т. ін.) кого, лайл. — у грубій формі висловлювати своє небажання спілкуватися з ким-небудь, зважати на когось. — Ти ніколи путнього слова не скажеш! До тебе з ласкою, а ти — з серцем! Тебе просиш, а ти до бісового батька посилаєш!.. (Панас Мирний, III, 1954, 229); — Старий надумав учетверте женитися.. А церква не дозволяє. Так він, каже, послав попа до чорта, привіз молоду до куреня і живе собі без вінчання (Юрій Смолич, I, 1958, 46); [Тільки] по смерть [добре] посилати кого — про того, хто, пішовши виконувати якесь доручення, дуже довго не повертався. Коли ось і Демчиха з оковитою... — Ой, жінко, — стріча Демко, — тебе б по смерть посилать... (Марко Вовчок, VI, 1956, 262); (Ті ж і Горпина з галушками у двох мисках). [Всі:] Чого так довго там барилась? Тебе б тільки по смерть посилати (Марко Кропивницький, V, 1959, 287).

3. Кидати, метати і т. ін. у певному напрямі. Коп'є [спис] булатне направляє [Низ], В латинців просто посилає, Сульмону серце пробива (Іван Котляревський, I, 1952, 228); — От там, край очерету, яма, коли б на неї не налучить, — дума він і послав вершу у воду (Панас Мирний, I, 1954, 310); Ольга Коршунова послала в поле диск (Вадим Собко, Стадіон, 1954, 11); Послати м'яч у ворота;
//  у сполуч. із сл. куля, снаряд і т. ін. Стріляти в певному напрямку. Притиснувшись до муру, Шмалько просунув ствол мушкета в нішу, посилаючи туди кулю за кулею (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 169); Перша автоматна черга запізнилася, а другої посилати вже не було можливості (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 93); Коли майне тінь через подвір'я, він, ретельно цілячись, пошле туди постріл (Олесь Гончар, III, 1959, 459);  * Образно. Сунуть люди рівними лавами... Іде лава на лаву, посилаючи одна другій олив'яні гостинці, дишучи огнем та димом... (Панас Мирний, I, 1954, 359).

4. розм. Простягати в певному напрямку (руку, ногу): спрямовувати. Гляне [Чіпка] в куток — бозя дивиться! От став він крадькома до хліба руку посилати, а на образ — все дивиться... Посилає руку, не спускає очей (Панас Мирний, I, 1949, 146); Черниш, мить подумавши, легким рухом послав ногу в блискуче стремено (Олесь Гончар, III, 1959, 71).

5. перен. Виявляючи своє ставлення до кого-небудь, звертати до нього мову, усмішку тощо. Деякі з-за воріт показували кулаки, посилаючи наздогін невиразні лайки (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 205); Як той сич насуплений, стояв він нарізно всіх, звісивши на груди важку голову, в землю потупивши очі, тільки коли-не-коли з-під насуплених брів посилав на людей різний погляд... (Панас Мирний, I, 1949, 414); Курсанти побачили Щорса у вікні і послали йому громове «ура» (Олександр Довженко, I, 1958, 212); Вибігає [Лісова], пославши Мелешкові летючий поцілунок (Іван Кочерга, II, 1956, 490);  * Образно. Дивлюся я на смерть натури, і благання Я посилаю доленьці своїй, Щоб і мені дала кінець такий, Щоб я була спокійна в час конання (Леся Українка, I, 1951, 57).
 Посилати (послати) очі на кого—що — дивитися на кого-, що-небудь. Попритихали усі [піщанії], послали очі на шлях... (Панас Мирний, II, 1954, 92); Посилати (послати) привіт (вітання, поздоровлення) кому — вітати, поздоровляти кого-небудь. — Всім народам — білим, і чорним, і жовтим — посилаємо сьогодні свій революційний привіт з червоного Скадовська! — розпалено гукає вона через голови людей кудись, здається, аж за горизонт (Олесь Гончар, II, 1959, 67); Посилати прокльони кому, чому — проклинати кого-, що-небудь. Злість душила його за горло, а прокльони, які посилав він усяким законам, що не дають бідним людям спокійно жити, не здіймали важкого каменя з серця, не зменшали злості (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 195); Осміяний циган зупиняє коня, веде його за повід, сам сміється, посилаючи прокльони своєму коневі, який буцімто зажирів від вівса, зледащів без роботи і тому ледве волочить ноги (Михайло Чабанівський, Балкан, весна, 1960, 337); Посилати уклін кому — засвідчувати комусь своє шанування, глибоку повагу в листі або через кого-небудь. — Хтомочко, мій дорогий, — продовжує читати Хаєцький... — Посилаємо тобі низенький уклін — від білого лиця до сирої землі... (Олесь Гончар, III, 1959, 205).

6. перен. Спрямовувати кудись, на що-небудь (проміння, світло і т. ін.). Онде зірка палає, мов пломінь, Білі хмари круг неї, мов гори, Не до нас посила вона промінь. Вона дивиться в інші простори... (Леся Українка, 1, 1951, 77); Ой уже Сула та крутоберега Свої срібні хвилі в Переяслав не посилає (Панас Мирний, V, 1955, 272); Блідий ранок несміливо зазирнув у вікна. Десь із-за барачних дахів з'явилося сонце і послало сюди свої проміння (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 170).

7. перев. кому що, у сполуч. із сл. доля, бог і т. ін., перен., розм. Випадати на чиюсь долю; давати, дарувати. Ці високі хвилини війна посилала Орлюкові не так-то вже часто (Олександр Довженко, I, 1958, 300); Молю, ридаючи, пошли, Подай душі убогій силу, Щоб огненно заговорила, Щоб слово пломенем взялось, Щоб людям серце розтопило (Тарас Шевченко, II, 1963, 281); [Федора:] Коли б оце справді бог дощику хоч трохи послав (Степан Васильченко, III, 1960, 138); Послав же бог йому жінку, мов добру годину: і робити добре з нею, і співати, а милуватися ще краще (Михайло Стельмах, I, 1962, 481).
 Бог (господь) смерть посилає кому, заст. — хтось невдовзі помре, хтось відчуває наближення смерті. — Братику мій ласкавий! — промовила Олеся, — покличте Тишка, нехай я поблагословлю свою дитину: уже мені господь смерть посилає... (Марко Вовчок, I, 1955, 36).
Що бог послав; Чим бог послав — те, що є; тим, що є (уживається перев. у традиційних формулах запрошення до столу, частування). [Едіта:] Зостанься в нас, брате Джошуе, і пополуднуй, чим бог послав (Леся Українка, III, 1952, 34); — Сідайте лиш та підкріпляйтесь, чим бог послав, а я ось осідлаю коня, одягнусь, та й поїдемо (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 135); Закусивши, що бог послав, ми довго ще сиділи та балакали, поки не стало вечоріть (Нечуй-Левицький, II, 1956, 408); — То прошу, призволяйтесь, чим бог послав, — сідає [Сердючиха] насупроти мене, рукою показує на стіл (Михайло Стельмах, I, 1962, 60).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 320.

Коментарі (0)