Словник української мови

ПОСИ́НІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до посиніти. Сонце вже перекотилося за верби й осокори і чітко малювало рухливі верховини у знов посинілому небі (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 116);
//  у знач. прикм. На солому одкинулась мертва рука І звисав холодна, важка, посиніла (Леся Українка, IV, 1954, 265); Дивлюся на свої босі посинілі ноги, важко зітхаю і плентаюсь до хати, щоб не схопити маминого запотиличника (Михайло Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 11).