ПОСИРОТІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до посиротіти.
2. у знач. прикм. Який став сиротою. Округи була
темрява — чорна, важка, похмура темрява, і серед
цієї темряви, долі в хаті, нікому не видна, від усіх
покинута, сиділа маленька посиротіла дівчинка (Борис Грінченко, I,
1963, 383); * Образно. Наче хмара, налягає Сум на серце
наболіле, І воно, посиротіле, Мов та чайка проквиляє
(Микола Вороний, Вибр., 1959, 89);
// Який залишився без
дітей або рідних, близьких людей. Дуже гіркі сльози
посиротілої матері (Юрій Яновський, I, 1954, 59).