Словник української мови

ПОСИРОТІТИ, ію, ієш, док. Втратити батька, матір, стати сиротою, осиротіти (про всіх або багатьох). Замфір сидів і думав. Про що він думав? Чи про свою кривду, про жінку слабу, а чи про діток дрібних, що, крий боже, посиротіють ще... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 229); Перш, скоро ми посиротіли, дак неділь зо три бігала то одна, то друга сусідка (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 172);
//  Втратити дитину, дітей, залишитися без дітей або рідних, близьких людей. Мого народженого сина вже немає живого, я кілька днів тому посиротіла (Юрій Яновський, I, 1954, 57).