Словник української мови

ПОСИРОТИТИ, очу, отиш, док., перех. Зробити сиротами дітей. Так вже бог милосердний не схотів посиротить моїх діточок (Олекса Стороженко, I, 1957, 123); [Недоросток:] Мамо, що це ви собі надумали? Посиротить нас хочете? (Степан Васильченко, III, 1960, 86); Війна і в Кленівці посиротила чимало дітей (Ярослав Гримайло, Незакінчений роман, 1962, 14);  * Образно. У творах на смерть В. І. Леніна.. найпоширенішим є звертання до Леніна як до батька і друга, смерть якого посиротила народ (Народна творчість та етнографія, 5, 1967, 13);
//  Забрати дітей у батьків або покинути батьків, залишивши їх самотніми. [Настя:] Ой боже мій! Та що ж це ви, сватоньки, задумали разом нас ограбити, дітей забрати, старих посиротити? (Карпенко-Карий, II, 1960, 190); — Відсахнулась [дочка], віддячила батькові за все, — повторив він з глибокою образою в голосі, — і плечі його поникли якось старечо. — Ростив, плекав, все в неї вкладав... І ось тепер — так посиротила… (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 204).