ПОТАЄ́МЦІ, рідко ПОТАЄ́НЦІ, присл., розм. Те саме, що потаємно. Вчора місцеві школярки приходили. Долаючи власну сором'язливість, розпитували про майбутній фільм, а потаємці, мабуть, надіялись: чи не візьмуть і їх хоча б для масових сцен? (Олесь Гончар, Циклон, 1970, 118); Потаємці, крадьки, нахильця [нахильці], непомітно.. — це Пазя вміє, не треба її вчити! (Лесь Мартович, Тв., 1954, 413); Дочка Христина втекла вночі через вікно й потаєнці повінчалась з сусіднім дідичем Милашкевичем (Нечуй-Левицький, V, 1966, 142); Забігають [французькі робітники] білизну дати випрати, а дехто потаєнці і до пасії своєї заскочить (Федір Бурлака, Напередодні, 1956, 417).