ПОТАЇТИ, аю, аїш, док., перех. і без додатка.
1.
Приховати, утаїти що-небудь від інших. Сором казати,
а гріх потаїти (Номис, 1864, № 3175); — Гляди
лишень, чи все сьому правда і чи не потаїла ти чого?
(Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 60);
// Не показати своїх почуттів,
ставлення до кого-небудь. Горда молодість не могла
потаїти своїх почуттів. Уляна дивилася на комісара
Шредера з неприхованим презирством (Олександр Довженко, I, 1958,
292);
// Не викрити, не виказати кого-небудь. Потаїти
ворогів.
Не потаю, перев. у знач. вставн. сл. — скажу одверто,
признаюсь по щирості, не криючись. [Батура:]
Не потаю, і мені ви, допоможете ще глибше відчути душу
Наталії Микитівни (Олександр Корнійчук, II, 1955, 252).
2. розм., заст. Таємно привласнити щось. Дивиться Олексій Іванович на ту білу та пухку руку й дума: «Та й чесна, яка душа в сієї Марини! Друга потаїла б гроші, сказала б — десь закотилися, а вона — ні... Чесна душа!» (Панас Мирний, IV, 1955, 232).