ПОТЕМНІТИ, ію, ієш, док.
1. Док. до темніти 1.
Небо потемніло, заіскрилось зорями... (Михайло Коцюбинський, I, 1955,
240); Дубовий сволок прогнувся, потемнів від часу, але
ще міцно тримає всю крівлю на своєму кряжистому
хребті (Олесь Гончар, II, 1959, 144); Левко чогось аж
потемнів за цю весну (Михайло Стельмах, I, 1962, 530);
// Стати менш
освітленим, повитися темрявою, мороком. Сонце сідало;
стіни потемніли; тілько на сволоці бігали та стрибали
парості західного сонця (Панас Мирний, I, 1954, 336); На
землю впала ніч — потемніли дороги (Микола Зеров, Вибр., 1966,
28); Сонце сховалося, ріка потемніла, а місто стало
видно виразніше (Максим Горький, Опов., перекл. Хуторяна,
1948, 238).
В очах потемніло див. око 1.
2. безос. Про настання сутінків, вечора, ночі. Надворі вже зовсім потемніло (Нечуй-Левицький, II, 1956, 177); [Перший:] Щось потемніло наче? [Другий:] Вже ж бо вечір (Леся Українка, I, 1951, 456); Темінь почала залягати, вже десь зайшло сонце. Там, угорі, може, й золотяться ще останнім відблиском вершечки смерек, але тут уже зовсім потемніло (Гнат Хоткевич, II, 1966, 105).
3. Утратити яскравість, блиск; потьмяніти. — Вона з
першої години мене не злюбила.. Чогось мені в скриню
напорошила... і золоті очіпки мої потемніли, і пояси
червоні полиняли... (Марко Вовчок, I, 1955, 81); «Як
потемніло злото... срібло як змінилось чисте...» (Леся Українка, II,
1951, 153); * Образно. [Хвора:] Хоч би я й вірила у ваш
осяйний рай, Невже б моя любов від того потемніла? Тоді
сказала б я, що я не варта раю... (Леся Українка, I, 1951, 121);
// перен. Утратити припадність для кого-небудь.
Потемніла перед вами краса світова, полиняла її врода
пишна, покрилася якимсь густим туманом та
розкішна долина, серед якої ви недавно так раділи, такі любі
почування гріли ваше серце (Панас Мирний, IV, 1955, 312).
4. перен. Стати похмурим, невеселим. Вид Мотрин,
й без того хмурий, ще дужче потемнів... (Панас Мирний, I,
1949, 319); У Федота з досади пересмикнулось і потемніло
обличчя (Іван Микитенко, II, 1957, 357); Гетьман потемнів від
гніву (Яків Качура, II, 1958, 439);
// Потьмяніти від гніву,
хвилювання, болю тощо (про очі). Корній стояв,
опустивши руки, дивився на матір.. Очі йому потемніли і
губи стиснуті були (Леся Українка, III, 1952, 568); Те
хвилювання та напруження пробивалося в неї ледь
помітною дзвінкістю голосу (який, однак, за хвилину-другу
вирівнявся), блідістю змарнілого обличчя та ще хіба
тим, що її волошкові очі тепер зовсім потемніли (Василь Козаченко,
Листи.., 1967, 210).