ПОТЕРТИ, тру, треш, док., перех.
1. чим об що. Терти
якийсь час. Мороз уже не раз мов опік [Пилипка]..
Не по тура на те Пилинко, застановиться перепочити,
потре те місце, де болить, похука в малі рученята та й
знову підтюпцем далі (Панас Мирний, IV, 1955, 301); Віктор
куйовдив пальцями волосся, потім підвівся і стомлено
потер чоло долонею (Павло Автомонов, В. Кошик, 1954, 66); — І ти
ж грати вмієш? — спитав Мирон. Яшко хитнув
головою. Для чогось потер сопілкою об рукав, а тоді
підніс до рота (Андрій Головко, I, 1957, 135).
Потерти руки — гручи долопею об долоню, виразити
задоволення, хвилювання і т. ін. — От, бачите!
— Грушевський навіть потер руки від задоволення
(Юрій Смолич, Мир.., 1958, 96).
2. Тручи, завдати болю, пошкодити шкіру; стерти, натерти. З усього було видно, що марш буде далекий. Іван Антонович змушував своїх мінометників перевзутись при ньому, щоб не потерли ноги в дорозі (Олесь Гончар, III, 1959, 293).
3. Попсувати тривалим користуванням;
// Довго
носячи, зробити витертим, зношеним (одяг). Потерти
рукава.
4. Тертям подрібнити. * Образно. Вином підмуруй своє серце, Бо доля розвалить якраз: Потре нас дрібненько на порох Та й зліпить цеглину із нас... (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 275).
5. с. г. Очистити волокпо спеціальним знаряддям, вибивши з нього кострицю. В людей било [було] по сім кіп [конопель] та й тоті потерли, А у мене одна горстка у сіньох [у сінях] за дверми (Коломийки, 1969, 71).