ПОТІ́ЧОК, рідко ПОТО́ЧОК, чка, чол. Зменш.-пестл. до потік 1, 2. Я пішов під міст, ліг на м'якій травиці та й задивився на потічок, як він булькотить, переливаючи воду з камінчиків на камінчики (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 95); Дорога вела поперек невеличкого яру, що через нього протікав малий каламутний потічок (Лесь Мартович, Тв., 1954, 454); А я той цвіт позриваю та сплету віночка, кину його, червоного, в воду до поточка (Леся Українка, 1, 1951, 202); Тече по наповнених корцях зерно, виривається з соломотряса золотим шумовинням бистрий потічок (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 367); Розтікався від центру на малі й ще дрібніші потічки у криві вулички людський гурт (Володимир Бабляк, Вшпп. сад, 1960, 223); * У порівняннях. І знов я бачу тя [тебе], село моє родинне, Як бачив тя тоді, коли життя дитинне Плило, немов малий потічок серед трав (Іван Франко, X, 1954, 59); Після першої-другої чарки у гостей заблищали очі. Бурхливими потічками полилися розмови (Дмитро Ткач, Арена, 1960, 41).