ПОТІ́ХА, и, жін.
1. Те, що розважає, веселить, смішить кого-небудь (про певне заняття, подію і т. ін.); забава. — Я на вас суда шукатиму! — промовив наймит. — Суд на мене, ти? — скрикнув хазяїн та й зареготав з потіхи великої (Марко Вовчок, I, 1955, 311); Пригадую собі, як тому кілька год Я в дядька гостював і справи мав у Гданську. Ну, а між справами таки й потіху панську Не боронив собі: частенько полював (Адам Міцкевич, П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 213).
2. Той, хто (те, що) є втіхою, відрадою для кого-небудь
(часто в горі, в тяжких обставинах і т. ін.).
Ой зацвіла ліщиночка, зродила горіхи, Годувала ненька
сина, не знала потіхи (Коломийки, 1969, 80); Чекаю
на тебе і виглядаю. Як не за тобою, то ні за ким. Одна в
мене потіха, що розмовляю з тобою, хоч ти й не чуєш...
(Михайло Коцюбинський, II, 1955, 38); — Десь у людей по осьмеро дітей,
їсти не мають що, а ховаються красно, отець-мати
мають з них потіху, а я з тебе що? (Степан Ковалів, Світ.., 1960,
7); Єдиний син недавно повернувся з армії після
поранення, і його невідомо за що вбили бандерівці. Тепер вона
одна з Катрею, це її єдина потіха і надія, опора в
старості (Юрій Мельничук, Коли кров.., 1960, 102).
♦ Для потіхи; На потіху: а) щоб розважити,
розвеселити, розсмішити кого-небудь. Чи вже ж не можна у
братерстві жити, У злагоді блаженство спочувать?
Ні, треба знищить, для потіхи вбити, У прокляті
кайдани закувать! (Павло Грабовський, I, 1959, 121); Не примхою
міліардера, Не на потіху томних дам, Не сон, не мрія,
не химера.. Ні! Гордий вицвіт мускулястих, Смаглявих
одностайних рук В сплетіннях круглих і гранчастих
Піднісся над шумливий брук (Максим Рильський, II, 1960,
11); б) щоб утішити кого-небудь, дати розраду в горі,
в тяжких обставинах і т. ін. Іваниха вже зрання
плакати почала, плаче і тепер, дожидаючи сина. Кажуть
їй сусідки щось, либонь на потіху, та вона вже й не
слухає (Леся Українка, III, 1952, 559).