ПОТЯГНУТИ і ПОТЯГТИ, тягну, тягнеш; мин. ч. потягнув, тягнула, ло і потяг, ла, ло; док.
1. перех.,
перев. у сполуч. із сл. за собою. Ухопившись за
кого-, що-небудь, почати тягти за собою, рухаючись,
переміщаючись у певному напрямку або падаючи кудись.
Коли б земля розступилася, так би вона і кинулась
туди, та й... Василя потягнула б за собою (Квітка-Основ'яненко, II,
1950, 45); Кермо корабельне, якого я міцно тримався,
Човном керуючи, я одірвав і потяг за собою, В море
упавши (Микола Зеров, Вибр., 1966, 248); Прийшов Йонька —
мовчазний, заклопотаний, взяв волів за налигач, потяг
із двору (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 89);
// безос. — Директор
троса до колодязя ніяк не випише! Посікся, порвався,
днями як зачепило мого тетерю, мало з цебром в
колодязь не потягло! (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 16);
// Піти,
побігти, волочачи за собою що-небудь по землі. —
Браво, — каже Сомко, — ведмідь попавсь у тенета! Що ж
тепер буде? — А що ж? Ведмідь піде до свого берлога
[барлога] і тенета за собою потягне (Пантелеймон Куліш, Вибр.,
1969, 91); Повернулась [дячиха] до мене спиною, вирвала
лопушину та й потягла спідницю просто по грядках
(Нечуй-Левицький, II, 1956, 15); * Образно. Мамайчуків фургон
уже помчав до радгоспу, рознуртував, потяг у вуличку
сірий шлейф куряви (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 123);
// перен.
Примусити, спонукати когось піти, поїхати куди-небудь
разом із собою. Не хотіла коза на торг, так
потягли (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 48); Чи ти знаєш, люба
руже, Як я плакав за тобою, Що магнат тебе байдуже
За Дунай потяг з собою? (Павло Грабовський, I, 1959, 541); Щоб
розрадити подругу, Мотя потягнула Ганну до кіно
(Василь Козаченко, Сальвія, 1956, 202);
// перен. Змусити,
спонукати когось до чого-небудь. Вона то почервоніє,
як мак, то побіліє, як полотно; усе, сердешна, боїться,
щоб він не ввійшов та щоб не потягнув її до шлюбу
(Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 213); Ні! Сили на землі нема І сили
на землі не буде, Щоб потягти нас до ярма (Максим Рильський,
II, 1960, 194);
// Захопити своїм рухом (про течію,
вітер і т. ін.). З вікна подув вітер, потяг од інспектора
папери й шпурнув під стіл (Степан Васильченко, I, 1959, 225); В того
повінь останній прикладок сіна потягла, іншому хату
розмиває (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 16);
// безос. Човен
потягло під правий берег (Микола Трублаїні, I, 1955, 93);
// розм.
Понести з собою, на собі (якийсь вантаж, речі). Потягли
[Остап і Соломія]- на гору оберемки вербового гілля
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 355); Улас потяг сундук на
Павловську площу (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 53).
Коси не потягнути (не потягти) — не мати сили
косити. [Батько:] Будеш орати, сіяти, косити...
[Василько:] О, косить?.. Я ж іще й коси не
потягну (Степан Васильченко, III, 1960, 292); [Ледве (насилу)] потягнути
(потягти) ноги (чоботи і т. ін.) — піти, повільно,
через силу ступаючи. Хто таки й потягне ноги до хати
чи в клуню на ночівлю, а хто.. отут на землю біля
призьба повалиться у втомі (Андрій Головко, II, 1957, 401);
Андрій Перекат мить постояв, потім повільно, вже
відчуваючи втому, потягнув додому свої важкі чоботи
(Вадим Собко, Нам спокій..., 1959, 18).
♦ Потягнути (потягти) за собою що — спричинитися
до чого-небудь. Одно нещастя потягло за собою сотню
других (Гнат Хоткевич, II, 1966, 328); Насамперед кооператив
мусить сплатити борги, що їх потягнув за собою ремонт
приміщення та обладнання (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 67).
2. перех. і неперех. Узявшись за кого-, що-небудь,
зрушити з місця, притягти, натягти. Тихесенько
потягну я двері... Га! чого се так раненько вертаєшся,
господарю? (Марко Вовчок, VI, 1956, 266); Він, дійшовши
до своєї квартири, з усієї сили потяг за ручку дзвінка,
котрий несамовито задзвонив (Панас Мирний, III, 1954,
275); Марія потягла його за рукав (Семен Журахович, Дорога.., 1948,
84);
// перех., у сполуч. із сл. до себе. Тягнучи,
наблизити до себе кого-, що-небудь. Він таки й
положив руку на мішок — ніхто не баче; потягнув його до
себе — ніхто не баче (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 15); Соломія
схопилася з місця і потягла книжку до себе через стіл
(Нечуй-Левицький, VI, 1966, 376); — Мокра вся, — він потягнув
її [Тоню] до себе, — під яким це дощем була? (Олесь Гончар,
Тронка, 1963, 226);
// перех., у сполуч. із сл.
погляд, очі, перен. Привернути чиюсь увагу. Була
та ясна плямка серед чорної купи така чудна і
незвичайна, що потягла до себе Лазарів погляд (Михайло Коцюбинський,
II, 1955, 197).
♦ Потягнути (потягти) за язик кого — спонукати
когось сказати, виказати що-небудь. Я.. постановив,
як кажуть, легенько потягнути Опанаса за язик (Іван Франко,
IV, 1950, 284).
3. перех. і неперех. Почати рухати, переміщати
що-небудь своєю тягловою силою (про робочу худобу,
машину і т. ін.). Воли потягли воза по долині (Нечуй-Левицький,
II, 1956, 317); Гак.. зачепили за скоби, і обидва крани
разом потягли злиток (Вадим Собко, Біле полум'я, 1952,
304); — Це хлопці навмисно придумали вам для
буксира танка послати.. Цей уже як зачепить, то потягне,
він у нас трудяга (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 186);
//
Здужати, бути спроможним переміщати, везти що-небудь.
Через силу і кінь не потягне (Номис, 1864, № 5252);
— Шкапа твоя, — кажуть [цигани], — трохи,
чоловіче, недобача; так купи їй окуляри та й почепи на
вічі,.. то ще потягне... (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 15); —
Ручуся — повезе [трактор], сто тонн потягне вантажу,
чи двадцять корпусів, чи п'ять сівалок (Іван Гончаренко, Вибр.,
1959, 308);
// перен., розм. Віддаючи багато сил,
напружено працювати якийсь час. Жовте жито
переспіло, Тим і спину надломило, — Аж болить. — Нуте ж,
нуте, косарі, Недалеко до зорі, — Потягніть! (Яків Щоголів,
Поезії, 1958, 139); [Ромодан:] Працювати без
відпочинку не можна, Гордію Опанасовичу. [Дремлюга:]
А я ще трохи потягну, а там... Роки вже дають
себе знати (Олександр Корнійчук, II, 1955, 293);
// перен., розм. Мати
силу, здатність виконувати що-небудь. В цілому
припадає на роботу щонайбільше 4—5 (а частіше 3) години
на день.. Правда, для мене і се не мало, я вже більше
не потягла б певне (Леся Українка, V, 1956, 339); — Скриплю
потроху. Бачите, навіть ложки вирізую.. Тяжчої
роботи поки що не можу потягнути (Михайло Стельмах, I,
1962, 647).
♦ Недовго потягне хто — недовго залишилося жити
кому-небудь. — Снилося мені таке страшне-страшне:
серце віщує, що вже недовго потягне [Гриць] (Лесь Мартович.
Тв., 1954, 80).
4. перех., розм. Вийняти, дістати, витягти звідки-небудь.
От як пляшка закиває, Він до шинку й повертає;
Сяде, гляне в поставець Та й потягне гаманець (Яків Щоголів,
Поезії, 1958, 169); Потягли рибалки сіті, Повні риби
золотої (Микола Нагнибіда, Вибр., 1957, 47); Черкашин механічно
потяг з кишені цигарки (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 8);
І потяг він карту, і витяг він винового туза (Юрій Яновський,
I, 1958, 128).
♦ Потягнути (потягти) гарбуза — те саме, що
Дістати (з'їсти, покуштувати) [печеного] гарбуза (див.
гарбуз). — Хоч і вбрався Бубка в козачину, а все-таки
од Барки гарбуза потягне! (Нечуй-Левицький, I, 1956, 471);
Напосівся батько, щоб Павло оженився. Заслали
старостів до багатія Цибульського. Потягли гарбуза (Євген Кравченко,
Бувальщина, 1961, 20).
5. перех., перен., розм. Притягти до відповідальності, до суду і т. ін. Почав Ведмідь хазяйнувати, У пасіці порядкувати: Щодня він мед тягав.. До суду потягли, Прогнали злодія старого (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 56); — І такого б ката я любила! — здивувалася Христя. — Я б його ще на позов потягла! Як він сміє отак бити, отак нівечити! (Панас Мирний, III, 1954, 175); Спробуй поговорити з ними [гриднямн], не перекричиш, клопоту не оберешся, ще й до князя на суд потягнуть (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 66).
6. перех., перен. Почати вабити, манити до себе;
викликати потяг до кого-, чого-небудь, бажання зробити,
здійснити щось. Весна не забарилась. Пригріло сонечко,
обсохла земля, потягла орача в поле (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 110);
І ще одна, може найголовніша, причина потягнула
Марусяка до Ясеїюва: там жила Олена Срібнарчучка
(Гнат Хоткевич, II, 1966, 182); Невідома сила потягла чужинця
до дверей (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 26);
// безос. Як тілько
є зайвий час, то так тебе і потягне до любої роботи...
(Панас Мирний, V, 1955, 405); Приснився мені ліс. Дихав
фіалками.. Непереможно потягнуло провідати той
ліс (Степан Васильченко, Вибр., 1950, 29); На одинокому камені він
побачив юнака. І його відразу ж потягло до живої
людини (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 28).
Потягнуло (потягло) на сон (до сну) кого, безос. —
кому-небудь захотілося спати. [Дід Саливон:]
Чуєш, а мене потягнуло на сон... (Михайло Стельмах, Зол.
метелиця, 1955, 63); Запашний дух розпуклої верби,
берези, насичений дух весни зламав дитяче завзяття,
Марфу потягло до сну (Костянтин Гордієнко, Заробітчани, 1949, 9).
7. перех. Почати тягти, прокладати в певному
напрямку (дріт, кабель і т. ін.). Телефоністи потягли кабель;
* Образно. За хуторами дорога зламалась коліном і
повилась на Щербанівку. Уздовж неї й стовпи потягли
дроти (Андрій Головко, II, 1957, 10);
// З силою натягти.
Осатаніла вража баба І крикнула, як на живіт,
Зробилась зараз дуже слаба.. І спазми жили потягли (Іван Котляревський,
I, 1952, 182).
8. неперех., розм. Піти, вирушити куди-небудь
(звичайно повільно, не поспішаючи). Вилаявсь монах..,
насунув шапку на потилицю та й потяг далі (Україна сміється,
I, 1960, 95); Заздрівши дівчат, потягнули [парубки]
за ними, щоб так стіною на них і наперти (Квітка-Основ'яненко,
II, 1956, 19); Мляво пересуваючи ноги, Корж, мов
побитий, потягнув через вигін (Спиридон Добровольський, Тече річка.., 1961,
283);
// Полетіти (про птахів). У вирій потягли гагари
(Михайло Драй-Хмара, Вибр., 1969, 33).
9. неперех. Подути, повіяти, насунути, донестися
(про вітер, тепле або холодне повітря, туман, запах
чого-небудь). Стало свіжіти, з Дніпра потягнув
вітрець (Марко Вовчок, I, 1955, 317); Десь над обителл
горами, запалювалися блідими смугами віщуни
недалекого ранку, і ще холодніша свіжість потягла з-за
будинку (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 272);
// безос., чим. Потягло
з моря свіжим вогким вітрецем (Нечуй-Левицький, V, 1966, 153);
З долини потягнуло прохолодою (Володимир Гжицький, Чорне
озеро, 1961, 29); * Образно. — Б нашої шановної
добродійки очі завше на солонці: аби потягло туманом, —
вже й одвологли (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 46);
// безос.,
на що, куди. Відчуватися, виявлятися в якихось
ознаках (про наближення якоїсь події, явища).
Лічив-лічив [панночку] той бідолаха та й закохався. Покохала
його й панночка. Почули духом паничі, куди потягло, — ..
та й зслизли (Марко Вовчок, I, 1955, 113); Перед світанком
потягнуло на відлигу (Ле і Левада, Південний захід, 1950,
435); — Воно хоч уже й на весну потягло, та ночі
довгі, хай їм лихо (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 158).
10. перех. і без додатка. Повільно втягти, вдихнути.
У хату вскочила гарненька молодичка, сказала:
«Здрастуйте!» і зареготалась, потягла носом, сказала:
— Ох, як ловко пахне (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 225); Нараз
він скрикнув.. і засичав, потягнувши повітря в себе,
і схопився за голову (Гнат Хоткевич, II, 1966, 136); Вона взяла
букет, потягла в себе запах конвалії (Олекса Десняк, Опов..,
1951, 64);
// Почати вбирати в себе що-небудь. Люди
пораділи: по дощах хліба одволожило, стеблина
потягла соки (Костянтин Гордієнко, Дівчина.., 1954, 150);
// Підібрати,
ввібрати всередину (живіт, щоки і т. ін.). Гості аж
голови потягли є плечі (Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 151);
// безос. — Потягло очі, вже й земля над губами пала
(Любов Яновська, I, 1959, 57); Видно, був [Ігнатовський]
беззубий, бо тонкі п'явки губ потягло йому зовсім у рота
(Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 105).
Потягнути (потягти) горілки (вина, пива і т. ін.) —
випити (алкогольних напоїв). Могоричу всі [троянці]
потягли.., Безпечно спати залягли (Іван Котляревський, I, 1952,
159); Всі напилися горілки з дерев'яного барилочка.
Дзерон потягнув таки добре, аж дух йому заперло
(Осип Маковей, Вибр., 1956, 476); — Ні анекдота путнього від
нього не почуєш, ні спиртяги з ним не потягнеш
(Олесь Гончар, III, 1959, 336); Потягнути (потягти) люльку
(люльки, цигарку, цигарки і т. ін.) — попалити; зробити
затяжку з люльки, цигарки і т. ін. Тютюном [люльки]
понабивали, Запалили, потягли, За ворітьми посідали
Та й балакать почали (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 245); Василь
Іванович.. потягнув цигарки й пустив хмару диму
(Степан Васильченко, I, 1959, 65); Антон наклав візок гною, присів на
колоду потягти люльку й устряв у бабську розмову
(Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 47).
11. перех., розм. Вкрасти або забрати. Жив в одному
селі дяк Данило і дуже нечистий на руку. Щоразу в
церковній касі за його дякування бракувало то два злотих,
то п'ять. А якось навіть двадцять хтось потягнув
(Україна сміється, I, 1960, 141); — Вона не вперше це краде.
Вона кілька разів у мене тягала. Тільки кинеш торбу
з пирогами — так і потягне (Борис Грінченко, I, 1963, 357); Довго
рилися [гайдамаки] в шматті і, сердиті, кинули
врешті. — Злидота така, нічого й потягти! (Андрій Головко,
I, 1957, 98);
// перен. Дістати користь, зиск від кого-,
чого-небудь (перев. хитрощами, вимаганням). — Я
дізналася, що панич потяг з пана аж дві тисячі, а мені
сказав — двісті карбованців... (Панас Мирний, III, 1954,
168); — З мене не потягнеш нічого, бо мені пан до кінця
місяця ні копійки не дасть (Любов Яновська, I, 1959, 278);
Королю потрібний Галич, бо данина звідти багата
піде: потягне з галичан і пшеницю, і хутра, і мед,
і сіль (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 505).
12. перех. і неперех., розм. Заспівати, протягаючи
окремі звуки, ноти (звичайно на верхах). Хазяїна
мого усе село поважало.. Було деколи і апостола
вчистить, а на криласі як потягне горою, то й дяків не
чуть (Олекса Стороженко, I, 1957, 150); — Нумо, — говорить [Лис], —
пісні співати. Хто найтонше голосом потягне,
того ми й з'їмо (Іван Франко, IV, 1950, 59); Не знати де й
заспівувач взявся.. — і як потягнув він «Ой, Дніпро,
Дніпро...», ..мужня офіцерська громада.. мріями
полинула за стіни школи (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 156);
// Промовити, розтягаючи звуки. — Свириде Яковлевичу,
— жалісно потягнула Марійка своє і неждано
затихла (Михайло Стельмах, III, 1962, 25).
13. перех. і неперех., розм. Сильно вдарити чим-небудь.
[Настя:] Мартине, відчепись! Бо, єй-богу,
качалкою по спині потягну (Карпенко-Карий, II, 1960, 62);
Яким, ображений і гнівний, підняв патик, хотів
потягнути ним мавпу (Степан Ковалів, Світ.., 1960, 12); Йонька,
якого Северин Джмелик потяг по спині, латав крівцею
пісок під тином (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 413);
// безос. Якимові
немовби ножем потягнуло по тілі (Наталія Кобринська, Вибр., 1954,
65).
14. перех. і неперех., розм. Мати певну вагу при
зважуванні. — Ой сом який! Десь, з півпуда потягне!..
(Михайло Стельмах, I, 1962, 453); * Образно. — То скільки ж це
вийде орендної плати з пана..? ..А скільки ж воно за
сорок три роки потягне? Певне, тисяч за тридцять
(Михайло Стельмах, I, 1962, 357);
// безос., перех. Відтягти
своєю вагою, примусити опуститися під дією своєї
ваги. Тільки що одплили [брати] гонів з двоє, а старша
сестра смик за вірьовку, ..вода і забулькотіла у човен,
так його і потягло на дно (Олекса Стороженко, I, 1957, 59);
Корнієнко вийняв із шухляди стола новенький пістолет
і чотири обойми. Оксен поклав усе майно до кишені,
штани відразу потягло вниз (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 309).
15. неперех., розм. Мати достатню суму грошей для
купівлі чого-небудь. — На воли тепер не потягнемо —
не той час (Михайло Стельмах, I, 1962, 59);
// безос. Вистачити
до певного часу. — Збереться його [борошна] чимало,
і добрим людям його надовго потягне (Квітка-Основ'яненко, II,
1956, 125); Щороку сутужно Хомі.. Ще як вродить,
то потягне хліба до весни (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 87).
16. перех., безос., розм., рідко. Затягти, вкрити чим-небудь. По Вкраїні огні горять, Під небо сягають, Потягнуло степи димом (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 333).
17. перех. і неперех., також у сполуч. із сл. рука, перси. Підтримати кого-небудь. — Я потягну руку за тобою. Побалакати ще з товаришами суддями можу і... присудимо тобі посунути обніокок у Василів город... (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 121); — Васюта й руки попустив. Тоді старшина за його, а піхота й собі потягла за старшину (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 154).