в означеннях
Тлумачення, значення слова «потьмарюватися»:

ПОТЬМА́РЮВАТИСЯ, юється, недок., ПОТЬМА́РИТИСЯ, иться і рідко ПОТЬМАРИ́ТИСЯ, иться, док.

1. Ставати темним, неяскравим, тьмяним. Увійде Семен у хату, — дак мов сонце потьмариться, що й птички з жаху всі вщухнуть і з дерева попадають (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 522); Сонце зайшло за далекі гори, і стіна померкла, червоні жупани турків [на картині] потьмарились, і красень-рицар потьмарився також (Олесь Гончар, III, 1959, 147);
//  безос. Вгорі то виднішає, то потьмариться (Степан Васильченко, I, 1959, 306);
//  Вкриватися поволокою. Згас, потьмарився блиск маминих очей, і на дні їх, здається, назавжди, заліг смуток (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 8);
//  Втрачати привабливий вигляд. Стара дерев'яна церковця, що колись панувала над селом і пишалася своєю красою, зблякла і потьмарилась перед новою цегляною школою (Василь Кучер, Голод, 1961, 42).

2. перен. Робитися смутним, похмурим. Чому очі потьмарюються задумою і тугою, коли він дивиться на рожеве, осяяне вогнем юності обличчч? (Михайло Чабанівський, Тече вода.., 1961, 21);
//  Втрачати силу вияву (про почуття, переживання). Люд животіє з грабунку, на зятя не звіриться тесть вже, Гість на господаря також — і братня любов потьмарилась (Микола Зеров, Вибр., 1966, 303); Софія, ще раз глянувши на дівчину, відчула в ній суперницю, і радість її потьмарилась (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 119).
Світ потьмарився — хто-небудь почав сприймати все із смутком, похмуро. Довго сидів Опанас біля домовини забитого сина.. Увесь його нескладний світ потьмарився й потонув у скорботі (Олександр Довженко, I, 1958, 90).

3. у сполуч. із сл. свідомість, розум і т. ін., перен. Втрачати чіткість сприйняття; запаморочуватися. — Каган їхній не може правити більше як сорок літ, бо розум його від такого тривалого володарювання слабне і розсудок потьмарюється (Павло Загребельний, Диво, 1968, 387); [Хвора:] У мене розум наче потьмарився, Не знала я, де правда і де кривда (Леся Українка, I, 1951, 119).
 Потьмарилося в очах (у голові) кому, безос. — хто-небудь втратив чіткість сприйняття, дійшов до етапу запаморочення. В очах йому потьмарилося від болю, і він, підгинаючи коліна, опустився на майданчик (Вадим Собко, Стадіон, 1954, 404); — Пересядь на другу парту. Це тобі від бузку в голові потьмарилось (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 32).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 440.

Коментарі (0)