ПОТЬМЯНІТИ, іє. Док. до тьмяніти. Гроза ще не
почалася. Тільки десь на заході яснішими стали зірниці
та зорі на небі потьмяніли (Вадим Собко, Звичайне життя, 1957,
138); Картини, акварелі, гравюри, офорти... Час
поклав на них свій невблаганний відбиток. Місцями вони
пожовкли, потьмяніли, вигоріли (Мистецтво, 4, 1967, 7);
Обличчя його потьмяніло. Важкі спогади зігнали
безтурботну усмішку з обличчя (Гжинький, Чорне озеро,
1961, 117);
// безос. Потемніти, стемніти. Це ж
одразу потьмяніло, Сине море зашуміло, Ясне сонечко
сховалось (Іван Манжура, Тв., 1955, 198).
Потьмяніло в очах — те саме, що Потемніло в очах
(див. потемніти).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 440.