Словник української мови

ПОТЬМЯНІТИ, іє. Док. до тьмяніти. Гроза ще не почалася. Тільки десь на заході яснішими стали зірниці та зорі на небі потьмяніли (Вадим Собко, Звичайне життя, 1957, 138); Картини, акварелі, гравюри, офорти... Час поклав на них свій невблаганний відбиток. Місцями вони пожовкли, потьмяніли, вигоріли (Мистецтво, 4, 1967, 7); Обличчя його потьмяніло. Важкі спогади зігнали безтурботну усмішку з обличчя (Гжинький, Чорне озеро, 1961, 117);
//  безос. Потемніти, стемніти. Це ж одразу потьмяніло, Сине море зашуміло, Ясне сонечко сховалось (Іван Манжура, Тв., 1955, 198).
 Потьмяніло в очах — те саме, що Потемніло в очах (див. потемніти).