Словник української мови

ПОТОЧИТИСЯ 1 див. поточуватися.

ПОТОЧИТИСЯ 2, точуся, точишся, док., розм. Швидко попрямувати, кинутися кудись, звідкись. От у такі сливки ускочили наші старости! Піймали облизня — не знаю! Поточилися з хати, не озираючись (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 443); — Еге! — закричав отаман. — Се крамарів тесть! Бийте його, кабанячу тушу! — Тут деякі поточились до Череваня, і, може б, там йому й капут був (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 169); І — наче сомнамбула в трансі — Петлюра поточився за трамваєм, скочив на приступку і ввійшов у вагон (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 244).

ПОТОЧИТИСЯ 3, точиться, розм. Док. до точитися 2. А де тепер наш Черемуш Глибокий ся точить, Там мусить кров поточитись, Панове-молодці! (Юрій Федькович, I, 1960, 204); Розмова поточилася рівніше (Мирослав Ірчан, II, 1958, 257).

ПОТОЧИТИСЯ 4, точиться, док., діал. Покотитися. Біленька звізда на небі закрутилася, та й поточилася, та й упала на дорогу і в порох згасла (Марко Черемшина, Тв., 1960, 254).