Словник української мови

ПОТОЛОЧИТИ, очу, очиш, док., перех. Прим'яти, затоптати, витоптати ногами, копитами і т. ін. (перев. траву, хліб тощо). Та щоб тую стежку курява закрила Або тая стежка зіллячко вродила, Щоб було видно, хто по її ходить, Хоча пройде нишком — зілля потолочить (Микола Костомаров, I, 1967, 40); Враз у прогалину на бур'яни як стрибне бузівок — потолочив їх (Андрій Головко, II, 1957, 17);
//  Потоптати ногами, завдаючи пошкоджень. Вирвавши кумові з руки картку, потолочив [Прокіп] її ногами (Марко Черемшина, Тв., 1960, 80); [Ніна (кидає танцювати):] Ти мені геть ноги потолочиш. Мабуть, ти осліп від ... ненависті? (Любомир Дмитерко, Дівоча доля, 1960, 9).