ПОТО́МУ, присл., розм.
1. Те саме, що потім 1. Ловив [Андрій] вухом той клик машини довго, уважно, наче боявся пропустити з нього хоч одну мить. Потому обернувся до жінки, весь сяючий (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 39); І як віковий дуб — довго тримається під напором бурі,.. але валиться потому з гуркотом, вивертаючи землю, — так похилився Марусяк (Гнат Хоткевич, II, 1966, 210); Принесла [бабуся] з сіней і виставила на стіл велику полив'яну миску, виповнену червоними квашеними помідорами. Потому сіла чистити картоплю (Василь Козаченко, Листи.., 1967, 63).
2. Те саме, що поготів. Тепер вітрів нема, а там і потому (Словник Грінченка).