Словник української мови

ПОТРІ́БНИЙ, ПОТРІБЕН, бна, бне. Такий, без якою не можна здійснити, виконати що-небудь, необхідний для чогось. На великому столі були порозкидані пилочки, напильники, рубанок, обценьки, бруски дерева і багато іншого приладдя, потрібного для будування моделі аероплана (Степан Васильченко, II, 1959, 226); Дивися на нього, як він рубає! Яка сила і краса розмаху, яка безліч рухів,.. завше потрібних, віками обрахованих, що від батька до сина переходять (Гнат Хоткевич, II, 1966, 354); — Чавун — річ потрібна: чи борщу зварити, чи галушок (Остап Вишня, I, 1956, 330); — Біологічна боротьба з шкідниками полів — дуже корисна, потрібна й вигідна справа, — розповідає завідуючий лабораторією (Хлібороб України, 12, 1968, 34);
//  у знач. присудк. сл. [Лукерія Степановна:] Бач, чорт зна яких книжок щоразу понакуповуєш до біса, а тих, котрі притьмом потрібні, якраз і нема (Марко Кропивницький, II, 1958, 273); Годинник потрібен був для роботи над гравюрами (Олександр Ільченко, Серце жде, 1939, 113); Народові потрібна республіка, щоб виховувати маси до демократії (Ленін, 31, 1973, 278); — Машин він [Гальванеску] має стільки, що йому, мабуть, зовсім не потрібні робочі руки (Юрій Смолич, I, 1958, 49);
//  у знач. ім. потрібне, ного, сер. Те, що необхідне для здійснення, виконання чогось, для чиїх-небудь потреб. — Що — гроші? Полова, на котру ми здобуваємо потрібне для нас (Панас Мирний, III, 1954, 278); У човнах було все потрібне для довгої мандрівки (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 432); На робочому місці не повинно бути нічого зайвого, щоб не метушитись і не шукати потрібного серед непотрібного (Вечірній Київ, 27.XII 1966, 2);
//  Необхідний для існування, життя, здоров'я і т. ін. кого-небудь. Пам'ятайте, що Вам треба найдовше жити (діти, наука, суспільність), а коли жити, то треба мати потрібний тіпітит [мінімум] здоров'я (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 432); — Я б хотів, щоб у соціалістичній нашій державі були створені плоди, які мали б у собі рішуче всі хімічні речовини, потрібні людині (Олександр Довженко, I, 1958, 490);
//  у знач. присудк. сл. — Така руїна [баронеса], просто розсипаються від старості, а все їй ліки потрібні та купелі... (Леся Українка, III, 1952, 530); — Він тяжко хворий. Йому потрібний абсолютний спокій (Михайло Стельмах, II, 1962, 252);
//  Необхідний, корисний для когось, близький кому-небудь (про людину). Попаді й небагаті пані частували її в покоях, садовили поруч з собою на стільці, як потрібну людину (Нечуй-Левицький, II, 1956, 267);
//  у знач. присудк. сл. — Мабуть, десь під тином доведеться пропасти: усім чужа, нікому не потрібна, як той покидьок (Панас Мирний, III, 1954, 165); — Виходить, ти чекала мене? — Дуже ти потрібний мені, волоцюга, — одвела [дівчина] голову від парубка, а на устах ворухнулась посмішка. — Ой, напевне, потрібний, — не може заховати радості (Михайло Стельмах, I, 1962, 143);
//  Саме той, що треба; належний. Візок починає трусити, коняка біжить і якось зразу знаходить потрібну дорогу (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 236); Полк робив свої немудрі й нескладні справи..: на потрібній відстані було поставлено округ сторожу, кулеметники перечистили кулемети, а стрільці — гвинтівки (Юрій Яновський, II, 1958, 213); Милославський хотів відповідати.., але в ту ж мить не знайшов потрібних слів (Ле і Левада, Південний захід, 1950, 201).
 Потрібний (потрібен) як повітря — конче необхідний. Через сваволю і честолюбство Потьомкіна лишився без діла один із найталановитіших полководців Росії [О. Суворов] — саме тоді, коли він їй був потрібний як повітря (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 137); Потрібний (потрібен), як собаці п'ята нога (як торішній сніг, як п'яте колесо до воза і т. ін.), ірон., лайл. — зовсім непотрібний. — Хіба я не знаю, що ти любиш Романа, — вже з серцем промовила Зося. — Потрібний він мені, як п'яте колесо до воза (Михайло Стельмах, I, 1962, 279); Його призивали, як офіцера, до гетьманського війська.. Петро повістку подер. — Дайте спокій. Ваш гетьман так мені потрібен, як торішній сніг! (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 98); Уважати потрібним (за потрібне) — вважати необхідним. — Здорові! — обізвавсь [панич], — чи мене не пізнаєте? — Не вважаю потрібним, — відказала Софія, не дивлячись на нього (Леся Українка, III, 1952, 542); Хома, звичайно, ще зоддалік впізнав Антоновича.., одначе вважав за потрібне зупинити начальство грізним окликом: — Хто йде? (Олесь Гончар, III, 1959, 309).