ПОТРІ́БНИЙ, ПОТРІБЕН, бна, бне. Такий, без
якою не можна здійснити, виконати що-небудь,
необхідний для чогось. На великому столі були порозкидані
пилочки, напильники, рубанок, обценьки, бруски дерева
і багато іншого приладдя, потрібного для будування
моделі аероплана (Степан Васильченко, II, 1959, 226); Дивися на нього,
як він рубає! Яка сила і краса розмаху, яка безліч
рухів,.. завше потрібних, віками обрахованих, що від
батька до сина переходять (Гнат Хоткевич, II, 1966, 354);
— Чавун — річ потрібна: чи борщу зварити, чи
галушок (Остап Вишня, I, 1956, 330); — Біологічна боротьба з
шкідниками полів — дуже корисна, потрібна й вигідна
справа, — розповідає завідуючий лабораторією
(Хлібороб України, 12, 1968, 34);
// у знач. присудк. сл.
[Лукерія Степановна:] Бач, чорт зна яких книжок
щоразу понакуповуєш до біса, а тих, котрі притьмом
потрібні, якраз і нема (Марко Кропивницький, II, 1958, 273); Годинник
потрібен був для роботи над гравюрами (Олександр Ільченко, Серце
жде, 1939, 113); Народові потрібна республіка, щоб
виховувати маси до демократії (Ленін, 31, 1973, 278);
— Машин він [Гальванеску] має стільки, що йому,
мабуть, зовсім не потрібні робочі руки (Юрій Смолич, I, 1958, 49);
// у знач. ім. потрібне, ного, сер. Те, що необхідне для
здійснення, виконання чогось, для чиїх-небудь
потреб. — Що — гроші? Полова, на котру ми здобуваємо
потрібне для нас (Панас Мирний, III, 1954, 278); У човнах
було все потрібне для довгої мандрівки (Олесь Досвітній, Вибр.,
1959, 432); На робочому місці не повинно бути нічого
зайвого, щоб не метушитись і не шукати потрібного
серед непотрібного (Вечірній Київ, 27.XII 1966, 2);
//
Необхідний для існування, життя, здоров'я і т. ін.
кого-небудь. Пам'ятайте, що Вам треба найдовше жити
(діти, наука, суспільність), а коли жити, то треба
мати потрібний тіпітит [мінімум] здоров'я (Михайло Коцюбинський,
III, 1956, 432); — Я б хотів, щоб у соціалістичній нашій
державі були створені плоди, які мали б у собі рішуче
всі хімічні речовини, потрібні людині (Олександр Довженко, I, 1958,
490);
// у знач. присудк. сл. — Така руїна [баронеса],
просто розсипаються від старості, а все їй ліки потрібні
та купелі... (Леся Українка, III, 1952, 530); — Він тяжко
хворий. Йому потрібний абсолютний спокій (Михайло Стельмах,
II, 1962, 252);
// Необхідний, корисний для когось,
близький кому-небудь (про людину). Попаді й
небагаті пані частували її в покоях, садовили поруч з
собою на стільці, як потрібну людину (Нечуй-Левицький, II,
1956, 267);
// у знач. присудк. сл. — Мабуть, десь під
тином доведеться пропасти: усім чужа, нікому не
потрібна, як той покидьок (Панас Мирний, III, 1954, 165);
— Виходить, ти чекала мене? — Дуже ти потрібний
мені, волоцюга, — одвела [дівчина] голову від парубка, а
на устах ворухнулась посмішка. — Ой, напевне,
потрібний, — не може заховати радості (Михайло Стельмах, I,
1962, 143);
// Саме той, що треба; належний. Візок
починає трусити, коняка біжить і якось зразу
знаходить потрібну дорогу (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 236); Полк
робив свої немудрі й нескладні справи..: на потрібній
відстані було поставлено округ сторожу,
кулеметники перечистили кулемети, а стрільці — гвинтівки
(Юрій Яновський, II, 1958, 213); Милославський хотів
відповідати.., але в ту ж мить не знайшов потрібних слів
(Ле і Левада, Південний захід, 1950, 201).
Потрібний (потрібен) як повітря — конче
необхідний. Через сваволю і честолюбство Потьомкіна лишився
без діла один із найталановитіших полководців Росії
[О. Суворов] — саме тоді, коли він їй був потрібний
як повітря (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 137); Потрібний
(потрібен), як собаці п'ята нога (як торішній сніг,
як п'яте колесо до воза і т. ін.), ірон., лайл. — зовсім
непотрібний. — Хіба я не знаю, що ти любиш Романа, —
вже з серцем промовила Зося. — Потрібний він мені,
як п'яте колесо до воза (Михайло Стельмах, I, 1962, 279); Його
призивали, як офіцера, до гетьманського війська.. Петро
повістку подер. — Дайте спокій. Ваш гетьман так мені
потрібен, як торішній сніг! (Петро Панч, На калиновім мості,
1965, 98); Уважати потрібним (за потрібне) — вважати
необхідним. — Здорові! — обізвавсь [панич], — чи мене
не пізнаєте? — Не вважаю потрібним, — відказала
Софія, не дивлячись на нього (Леся Українка, III, 1952, 542);
Хома, звичайно, ще зоддалік впізнав Антоновича..,
одначе вважав за потрібне зупинити начальство
грізним окликом: — Хто йде? (Олесь Гончар, III, 1959, 309).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 424.