ПОТРУ́ХНУТИ, не. Док. до трухнути. Раз увечері роззувся Миколка та й моня [мне] чоботи й моня в руках, а далі так боязко: — Ну й чоботи... чисто потрухли... (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 37); [Марта:] Треба взяти нові віжки, а то старі потрухли (Степан Васильченко, III, 1960, 103); Потрухла хата, з крокв опала стріха (Платон Воронько, Коли я.., 1962, 78).