ПОТУ́ХА, и, жін.
1. розм. Те саме, що розвага. У тім льоху.. Сидів Тибурцій. Певне діло, він Попав у в'язні зовсім без причин.. То, бачте, Замітальський для потухи Таку для панства штуку відпалив [утнув] (Максим Рильський, Марина, 1944, 42).
2. діал. Підтримка. Найшла на Семена несміливість,
і він був би допевне вернувся назад, якби не почував тої
потухи, що йде з читальником Паньком (Лесь Мартович, Тв.,
1954, 114).
♦ Випити на потуху — випити під кінець, на
прощання або на похмілля. — Вип'ю чарку, вип'ю другу,
Вип'ю третю на потуху, П'яту, шосту, та й кінець
(Тарас Шевченко, I, 1963, 123); — Може, хто пулечку зіб'є або на
потуху стаканчик-другий пуншу вип'є:? — спитався
Колісник (Панас Мирний, III, 1954, 289); Вони обнялися
і тричі поцілувалися. — На потуху треба випити,..
а то від твоїх кулаків в голові щось аж джмелі загули
(Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 98).