ПОТУМАНІ́ТИ, і́є, і́ємо, і́єте, док., розм.
1. Вкритися туманом. Потуманіло скло. Жаріє схід (Василь Мисик, Біля крипиці, 1967, 39).
2. Затьмаритися (про погляд, очі);
// безос. Він
почутив, що в голові у його зашуміло, в вухах загуло,
в очах потуманіло (Нечуй-Левицький, III, 1956, 394).
3. перев. із сл. голова, розум, перен. Втратити
ясність думки; потьмаритися;
// безос. Оверкові
потуманіло в голові (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 155).
4. перен. Втратити здатність ясно мислити; очманіти (про всіх або багатьох). Щось уступило в людей цеї ночі.. Все забули люди, потумаїйли... (Гнат Хоткевич, II, 1966, 100).
5. перен. Стати сумним, зажуреним. — Скільки у вас часу для розмови? .. — О! — обличчя Мішеля на мить потуманіло, — тільки п'ять-десять хвилин! — Але посмішка зразу ж знову заквітувала на його обличчі (Юрій Смолич V, 1959, 623).